Між нами — десять років, наче міст
Між досвідом і юною весною.
Та у коханні не рахують літ,
Коли ти серцем поруч зі мною.

Тобі — двадцять. Світ в твоїх руках.
А я вже знав і шторми, і розломи.
Я там лишив колишній свій причал,
А тут знайшов тепло і справжній дім.
Ти стала світлом у нашому домі.

Два роки разом — крізь вогонь і дим,
Крізь дні тривожні, довгі, безсонні ночі.
З тобою я знов став самим собою,
Бо бачу цілий всесвіт в твоїх очах.

Ти подарувала диво з усіх див —
Маленьку доню, нашу Соломійку.
Заради вас крізь туман я йшов,
Тримаючи життя крихку надію.

Вона — наш подих, наше тепло,
Твоє продовження і мій берег.
Я вдячний долі, що б там не було,
За двері, відчинені в моє серце.

Я старший, так. Я буду твоїм щитом,
Твоєю скелею супроти вітру.
Ми цей всесвіт пишемо удвох —
Свій шлях живий, яскравий і відкритий.

Дякую, люба, за силу твою,
За мудрість у двадцять і вірність щиру.
Я поруч. Я люблю. Я встою.
Бо наша сім’я — незламна й неймовірна.

Я дякую Богу за все що я маю:
За серце,
за подих,
за віру святу,
За мудрість,
за вміння й земне розуміння
й пізнання того, з ким я поруч іду
За зоряне небо,
за вітру обійми,
за сонячний ранок,
за літнє тепло
За чистії роси й за гостре каміння,
йдучи по якому ти віриш в добро
За щирих людей,
за чарівную мову,
за пісню співучу, що в грудях бренить,
За посмішку з ранку
й душевну розмову,
за кави ковток і за радості мить,
За зиму і літо,
за весни суцвіття
і осені шелест земних кольорів
Я дякую Богу за все що я маю,
Що Господь мені дарувати хотів

Біжать струмки,
Летять хмарки,
І сонечко всміхається.
Весна! Весна!
З теплих країв
Птахи вже повертаються.
Радіє ліс від щебету,
Шепоче небу:,, Дякую”.
І килим квіту стелиться
Вже сонечку подякою.
Підсніжник білозоряний
Сміливо витикається,
І пролісок схвильовано
та ніжно посміхається.
Ряст боязливо синіми,
Рожевими і білими
Дзвіночками красивими
З’являється на килимі.
А жовта мати-й-мачуха
Теплом своїм приваблює,
Кульбаби пишна зачіска
Холодні дні обманює.
А сон-трава навіює
Рожеві ніжні спогади,
Дитячою наївністю
Благально просить подиху.
Як крокуси розслалися!
Вони живуть надією,
Що дарувати радощі –
Це є їхньою мрією.
Як аромат конвалії
Бентежить і дурманить!
Весни усі сценарії
Чарівністю вже манять.
Та й горицвіт, собачий зуб,
Медунка і калюжниця,
Чемерник, пшінка, білоцвіт
Із сонечком голубляться.
Ростуть, цвітуть – як граються,
Людей так тішать казкою
І хочуть всюди чути сміх,
Всіх оповити ласкою.
Ми мусимо у відповідь
Життя їм дарувати,
Не нищити ( там є душа!),
Красу цю не вбивати.
Бо першоцвіти ПЕРШИМИ
Виборюють нам щастя
І теплі дні весни й краси,
Які ночами сняться.

• Твір:

  З Депресії вийти було не складно, реально.
  Старався між нами робити романи, старався зірки з всіх небес позбирати..
  а в відповідь лиш я почув - 'А ну хватить...'
  Знала б ти, скільки білі зробила, хех.. а я тобі в відповідь на колінах з хлібом та сіллю
  Чому такий добрий спитала разок? Тому що я знаю, що таке запасний чувачок.
  А знала б ти скільки ночів ревів я.., так що мої подушки блять в калюжах залились..
  Ми вже не спілкуємся третій деньок, скучаю чи я? Ні.. Лан, бувало разок..
  Згадавши всі наші круті вечорки, блін, реально хороші були часи..
  Останнє що хочу тобі я сказати, дякую за все, прощавай любий кате.