Надво́рі мінус, хруст з-під ніг,
Дерева забіліли,
Приємний вигляд у доріг,
До себе поманили.
Спинявся вітер й далі біг,
А сніг летів додолу,
Пухнатим килимом проліг,
Ховаючи дорогу.
07.01.2026.
Ганна Зубко
Надво́рі мінус, хруст з-під ніг,
Дерева забіліли,
Приємний вигляд у доріг,
До себе поманили.
Спинявся вітер й далі біг,
А сніг летів додолу,
Пухнатим килимом проліг,
Ховаючи дорогу.
07.01.2026.
Ганна Зубко
Вже пробилась трава
з-поміж листя,
Що залИшила осінь торік,
Забіліли усюди узлісся,
І зацвів біля дому квітник.
Уже сонце напрОчуд миліше,
День неквапом іде, не летить,
Все тепліша весна, все гарніша,
Заворожує ніжності мить.
09.03.2025.
Ганна Зубко
Я не стала тобою, ти мною,
Не змінила різниця в роках,
У терпінні ішла, із журбою,
В невідомість вів мене шлях.
Протилежності доля з’єднала,
Помилилась, чи наспіх взяла,
Заманила, в покірність загнала,
Мої руки в твої віддала.
Не сіяло вже сонце для мене,
Не дзвенів більше в голосі сміх,
Потускніла трава, все зелене,
Тягарем сум у душу заліг.
Всі роки ті пройшли, відлетіли,
І сліда не лишилось від них,
Новим цвітом стежки забіліли,
Дні, неначе, у рамках нових.
09.01.2025.
Ганна Зубко
Не зупинилось літо,
далі йде,
Воно для осені
і спека його лишні,
Каштан, на диво,
в вересні цвіте,
І забіліли
де-не-де ще вишні.
Зима поселить
осінь в свої дні,
Та ж невідомо
скільки погостює,
На вороному
вже буде коні,
Слід попередній
вдало замаскує.
Весна чарує,
літа дні когось,
І біла мить
зимова зачарує,
А когось осінь,
так вже повелось,
Чарує, ніжить,
подихом лікує.
23.06.2024.