Розриті кургани, могили столітні
І вітру роздолля ширяти між них…
У нас, на Вкраїні, є люди привітні,
А в бабах і стелах відлік часу застиг.
Блукає по степу, вдивляється в землю
І чується десь там гуркіт копит…
Борис добре знає, що час все сховає,
А в степу є прихований від усіх світ.
У руки бере він прикрасу нагрудну,
Яку ми всі знаємо, як пектораль.
Весь світ завмирає – говорить прилюдно:
« Що справжнім дивом є ця пектораль!»
28.09.18 р.

***
Степи, лани, кургани
За обрієм із нами
Борис блукав роками.
Шукав не відступався,
У скіфів закохався,
За пектораллю в землю,
Глибоко закопався!
Вона заграла златом
Життям людей «крилатим».
Коней, грифонів та овець
Там вельми є багато.
Закоханий в степи, в лани
У південь України,
А часу плин перетворив
Усе це на билини…
Він відшукав та не змовчав,
По світу лине слава,
Що археолог розпочав
Про давніх скіфів мову.
19.03.2018 р.