Вона лежала в пригорщах ночей,
Мов діамант, в якому зріло світло.
Ковзали погляди скляних очей —
І жодна іскра так і не розквітла.

Ходили люди поруч, як сліпі,
Шукали щось у попелі крихкому.
Вогонь, який світився на тропі,
Був не потрібним вантажем нікому.

Обходили, неначе зайвий шум,
Мов непотрібну, непідйомну ношу.
Ніхто не знав, який глибокий сум
Ховала ця любов, на сонце схожа.

Її ніхто в долоні не узяв,
Не заховав від холоду під поли.
Пройшли повз неї, й жоден не підняв,
Лишили замерзати серед поля.

Не взяли… Бо злякалися вогню,
Що міг спалити їх житло і спокій.
І проміняли істинну броню
На купу льоду й скла крихкого роздріб.

Тепер вона — як невідкритий лист,
Який поштар нікуди не доставить.
У нім сховався той таємний зміст,
Який ніхто у світі не прославить.

І так вона залишилась одна,
Не випита ніким і не розлита.
Любов, якій не дав ніхто тепла,
Тепер шепоче свою ніжність вітру.

14 липня 2026 р.

– Вибух –

Порох і копоть у повітрі,
тяжкі підіймають віки,
його всього трясе від болю,
а він пише той лист додому.

"І хай нам перемога світить,
ціна, країна у руїнах,
матері, що за синами плачуть,
цілуй дочку за мене на останок".

Летить снаряд, усе береться пилом,
лежить солдат, і не ворушить тілом,
живий, живий він лише дивом,
от тільки лист кудись унесло вітром…

Пориви шторму, гроза і дощ,
лист летить, та стрілянину чутно,
летить, під ноги ворога лягає,
а він… все розуміє, й плаче.

(Автор: Сильвестр Кривенко)

"Війна це ненависті корень,
хоч люди і воюють між собою,
не забувайте що усіх чекають вдома"

– Вибух –

Порох і копоть у повітрі,
тяжкі підіймають віки,
його всього трясе від болю,
а він пише той лист додому.

"І хай нам перемога світить,
ціна, країна у руїнах,
матері, що за синами плачуть,
цілуй дочку за мене на останок".

Летить снаряд, усе береться пилом,
лежить солдат, і не ворушить тілом,
живий, живий він лише дивом,
от тільки лист кудись унесло вітром…

Пориви шторму, гроза і дощ,
лист летить, та стрілянину чутно,
летить, під ноги ворога лягає,
а він… все розуміє, й плаче.

(Автор: Сильвестр Кривенко)

"Війна це ненависті корень,
хоч люди і воюють між собою,
не забувайте що усіх чекають вдома"

Відправ собі в майбутнє лист
Про світлу й теплу радість.
Збудуй для себе в мрію міст.
Стань Аріадною.
Забудь про слабість.
Зроби розклад таро на майбуття,
Придумай слово розради.
Ти – Кассандра!
Давай поради!
Сама собі.
У листі.
Сплануй життя.
Відправ Укрпоштою. І чекай.
(Надійде ж колись послання?!)
А як прочитаєш, себе спитай:
Чи виконала настанови й завдання?
03.01.2025 ©Ірина Вірна

Я пишу, пишу тобі листа.
Розумію, що словами до тебе
не дістану я.
Кожне слово довжиною в рік.
Ми в розлуці з тобою тепер навік.
Кожна літера, як моє серцебиття.
Кожна краплина – це початок,
без тебе нового дня.
Кома – це не закінчена,
історія моя і твоя.
Сука – розлука, спіткала нас,
з кожним днем , ми ,
втрачаємо спільний час.

• Твір:

  Писав солдат останній лист до сина,
  Писав і плакав, плакав і писав...
  Десь там, далеко, вся його родина
  Чекала тата...та він не поспішав.

  Не поспішав, бо не було вже сили,
  І решту сил він тратить не хотів.
  Зібрався духом і писав дитині
  Листа з солодких та болючих слів.

  "Мій сину, моя гордість, ти мій світе,
  Моя ти радосте, коріння, моя кров.
  Я все зробив, щоб, сину, захистити
  Тебе, моя безмежная любов.

  Я так хотів хоч раз ще обійняти
  Тебе й схопити в батьківський полон...
  Не вийде, сину...Боляче прощатись,
  Та залишився лиш один патрон ...

  Тому спішу тебе поцілувати
  В листі своєму, він колись дійде.
  Ти пам'ятай - не можна забувати
  Своє коріння, бо у ньому - все.

  В корінні - мир, добро, щаслива доля,
  Сім'я, любов, і друзі, і рідня.
  Ти пам'ятай останню мою волю -
  На все своє, синочку, майбуття.

  Я уже йду, останній подих гасне...
  Та ніби бачу, сину, очі я твої...
  Прости, що йду, моє ж ти ніжне щастя!
  Люблю тебе! Твій тато - назавжди..."