Між нами — десять років, наче міст
Між досвідом і юною весною.
Та у коханні не рахують літ,
Коли ти серцем поруч зі мною.

Тобі — двадцять. Світ в твоїх руках.
А я вже знав і шторми, і розломи.
Я там лишив колишній свій причал,
А тут знайшов тепло і справжній дім.
Ти стала світлом у нашому домі.

Два роки разом — крізь вогонь і дим,
Крізь дні тривожні, довгі, безсонні ночі.
З тобою я знов став самим собою,
Бо бачу цілий всесвіт в твоїх очах.

Ти подарувала диво з усіх див —
Маленьку доню, нашу Соломійку.
Заради вас крізь туман я йшов,
Тримаючи життя крихку надію.

Вона — наш подих, наше тепло,
Твоє продовження і мій берег.
Я вдячний долі, що б там не було,
За двері, відчинені в моє серце.

Я старший, так. Я буду твоїм щитом,
Твоєю скелею супроти вітру.
Ми цей всесвіт пишемо удвох —
Свій шлях живий, яскравий і відкритий.

Дякую, люба, за силу твою,
За мудрість у двадцять і вірність щиру.
Я поруч. Я люблю. Я встою.
Бо наша сім’я — незламна й неймовірна.