Життя минає надто швидко,
І розумієш це тоді,
Коли стоїш біля калітки,
Щоб у незвідане піти.

Тоді приходить розуміння —
Як ти насправді в світі жив:
Чи повз по ньому сірим гадом,
Чи птахом в небо полетів.

І згадка вирине неждано
Про все, що в серці ти носив:
Кого любив — кого цурався,
І що навіки загубив.

Минуле вже не повернути —
Його поніс у Лету час.
І ким ти був — не так важливо…
Та щось не відпускає нас.

06 квітня 2026 р.

Дивуюсь літу, дочекалась,
Різноманіттям тішить день,
Укотре липа уквітчалась,
Росте, дорослішає клен.

А я, доросла, вже старію,
Міняюсь в часі в гірший бік,
Дивитись в дзеркало не смію,
Бо знаю — інша, як торік.

В тривозі час у днях минає,
Давно від мене спокій втік,
Йде, спотикаючись, не знає,
Що жде на нього, на мій вік.

21.05.2025.
Ганна Зубко