Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою – зимною, теплою,
і приспить колисковою – мрійною, легкою.

І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жалітись долі серцем зболена мрія
і чекатиме волі, що її відігріє.

Та промінням веселим, залюблена весною,
воля проліском першим і кригою скреслою
відцвіте, відструмує і зникне безслідно.
Лише серце відчує себе мрійно-квітно.

Незабаром відлига стече по щоках,
серце звільниться стиха, забудеться в снах.
І чекатиме знову холодного вітру,
щоб відчути по-новому себе – мрійно-квітно.

09.03.1999 ©Ірина Вірна 💙💛

Затягнуло небо в хмари.
Такі сурові й сині.
Ще трохи і піде дощ.
Він змиє те, що смутком зветься.
Засяє веселка така сяюча і безкінечна,
бо дощ змив весь смуток
з твоєї душі.
Цей дощ діамантовою краплиною на землі зостався.
Наповнив цілющою водою кожну квіточку, кожну травинку і тебе.
Радій сонцю, радій і дощу.
Вдихай ковток повітря жадібно,
ніби це останній подих твій.
Дихай на повні груди , підкорюй світ.
Адже ти дитя всесвіту,
мрій і живи…