Усе кутав туман,
й небо, місяць, зірки,
Згодом росами падав у трави,
Дні, немов ті пташки,
місяці і роки
Появлялися і відліта́ли.

Склали книгу життя усі ро́ки оті,
Ще додати лиш кілька сторі́нок,
І веселі й не дуже, і дуже сумні,
В густім плетеві, наче барвінок.

Йду, радію дощам,
між вітрами бреду,
Зір до сонця, у небо кида́ю,
Відчуваю — життя
все сильніше люблю́,
Новий день
як дарунок сприймаю.

13.02.2026.
Ганна Зубко

Усе кутав туман,
й небо, місяць, зірки,
Згодом росами падав у трави,
Дні, немов ті пташки,
місяці і роки
Появлялися і відлітали.

Склали книгу життя усі ро́ки оті,
Ще додати лиш кілька сторі́нок,
І веселі, й не дуже, і дуже сумні,
В густім плетеві, наче бараінок.

Йду, радію дощам,
між вітрами бреду,
Зір до сонця, у небо кидаю,
Відчуваю — життя
все сильніше люблю́,
Новий день як дарунок сприймаю.

13.02.2026.
Ганна Зубко

Стрічає берег в квітах жовтих,
Поодиноких, при землі,
І прохолодний вітру дотик,
Напівоголені кущі.

Трохи болотяна стежина,
Кущисте зілля, осока,
В колючім плетеві ожина,
Трава висока і низька.

Табун качок гойдає хвиля,
Опалим листям в берег б’є,
Повільна, тиха, синя-синя,
І блиском сонця віддає.

06.11.2024.
Ганна Зубко