РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ

Віночок сплету́ я із білих ромашок,
Ще й в ко́си ромашки собі заплету́,
І пісня полине з душі́… до мурашок,
Й молитву ́змолю від душі́ я святу́.

У полі, де жайвір співає про ниву,
Там серце моє́ оживає в тиші́,
І кожна ромашка шепоче щасливо:
Любов розцвітає в душі́ й на землі.

Та й лагідний вітер торкнеться обличчя,
Прине́се він пахощі трав і зерна́,
А сонце у небі, мов щира зірниця,
У то́му промінні любові струна.

Сріблястою хвилею річка заграє,
Піде́ віддзеркалення мрій у воді,
А серце ще й пісню свою́ заспіває,
І виллється слово в рядочки прості.

Ще й щастя розквітне, як квітка у полі,
Зігріє коханням у серці весна,
Вінок із ромашок – мов спогад від долі,
Де лірика ніжно звучить крізь літа.

У погляді милому світ розквітає,
У слові коханому – музика мрій,
Ще й кожна ромашка думки́ прикрашає,
І світиться щастям між кожною з вій.

Вінок із ромашок – мов символ єднання,
І множить бажання щоразу сповна́,
І він зберігатиме вічно кохання,
Й заграє про щастя душевна струна.

І вічність кохання у серці палає,
Як зо́рі, що світять на небі вночі,
Надія в ромашках ніде́ не щезає,
Бо в ній заховались від щастя ключі.

Ромашкове сяйво душі́ розквітає,
Як сонце у серці, як пісня жива,
Воно крізь роки́ і віки не згасає,
Любов і надія тримають слова.

24.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052088

НЕЗДІЙСНЕНИЙ ПОЦІЛУНОК

Неначе в поцілунку склались губи,
Що хочуть доторкнутись інших губ…
Летів листок у тиші, наче в згубі,
Та раптом вітер свій наставив чуб.

Він мовив щось, та вітер невблаганний
Підняв його кудись в небесну даль,
І танець розпочавсь якийсь спонтанний,
Та й десь заграв їм музику скрипаль.

У танці вітер губ його торкався,
При кожнім русі ніжно цілував,
Листок ніяковів і виривався,
Та вітер його далі підіймав.

Він падав, мов зізнання несміливе,
Яке не встигло вирватись на звук,
І осінь, мов закохана, без сили
Підняла його з легкістю без рук.

Вона його торкалась, мов кохана,
Що не могла обіймів зберегти,
Та зберегла у фарбах незрівнянних
Ту мить, де губи-листя лиш – листи.

Він ліг на землю, наче поцілунок,
Що не дійшов до вуст, а й став листком,
А в кожній жилці – спогад, як дарунок.
Про те, що не збуло́ся – між рядком.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ID: 1051604