‎От і вечір затихає, зорі засвітили,
‎Випікають Калиту, аромат повіяв.
‎Корж той колом, ніби сонце, що із неба світить,
‎Його смак не передати, спробуй лиш вкусити.
‎
‎Прив’язали Калиту у кутку, у хаті,
‎Щоб дівчата й парубки, ішли скуштувати .
‎Хто до тягнеться губами, той щасливий буде,
‎Йому доленька ласкава посміхнеться всюди.
‎
‎Сміх лунає по світлиці, жарти молодії,
‎Бо на свято Калити, всі ми як родина.
‎Тут жартують, тут співають, грають до світання,
‎Щоб з’явилось більше світла і в душі кохання.
‎
‎А старенька господиня у кутку шепоче,
‎Хай Ярило нам засвітить стежку в світлу долю.
‎Бо коли прийде зими, темна ніч накриє,
‎Тут і сонце повернеться, Коляда зрадіє.
‎
‎Парубок підскочив прудко, сміх і метушня,
‎Та висить той корж не низько – хитра дивина.
‎Спробував, та не вхопив, знов сміх до небес,
‎А в серцях у всіх горить азарт і прогрес.
‎
‎Хто дістане Калиту, досягне до цілі,
‎Тому буде рік прийдешній, радісний й щасливий.
‎І любов, і сміх з достатком в хаті проживуть,
‎Бо світ сонця повертає людям теплу путь.
‎
‎Зорі тихо поглядають з неба на поріг,
‎Стародавній голос Роду кличе всіх на сміх.
‎Щоб ніхто не сумував в цю святкову ніч,
‎Бо народ здавна шанує свято Калити.
‎
‎Тож нехай вона кругленька, світиться щодня,
‎І нагадує ,що скоро знов прийде весна.
‎А тепер коли зима ступить на поріг,
‎Світло в серці збереже, любов, дружба, Рід.
‎

‎Тиха ніч настала, зорі запалали,
‎Між світами стежку місяць освітив.
‎Йдуть до нас як тіні предки на гостини,
‎Бо відкриті брами між обох світів.
‎
‎Мудрий Велес з Наві двері розкриває,
‎Щоб хоч раз на рік, об’єднався Рід.
‎За стола сідаєм, предків всіх згадаєм,
‎Аби пам’ять й шана глибше проросли.
‎
‎Хліб і мед духмяні на столі лишаєм,
‎Щоб Рід пригостити, чемно їх зустріть.
‎Вітер шепче давнє, ніби заклинання,
‎” Пам’ятай хто ти, та шануй свій Рід”.
‎
‎Зорі сиплють з неба,світлим зорепадом,
‎Наче сльози щастя, світять до землі.
‎Світлі душі предків в Яві розійшлися,
‎Велесовим часом мудрість принесли.
‎
‎Під ведмежим знаком, крізь тумани часу,
‎Водить Велес душі з Наві і у Явь.
‎І хто свічку в домі, з шаною запалить,
‎Рід до того прийде, бо побачить шлях.
‎
‎Нічний вітер носить, предків спів глибокий,
‎Там де дуб стоїть, старий, віковий.
‎Той що тут зростає і баланс тримає,
‎Пам’ятає голос тисяч поколінь .
‎
‎У цю ніч єднання, тиша оживає,
‎Мудрість світом лине,кожному своя.
‎Предки скажуть тихо ” В світі все минає,
‎Тільки вчинки й пам’ять,вічні, пам’ятай,”
‎
‎Свічка хай палає, все лихе згорає,
‎Ну а те що варте, знову оживе.
‎Рід що пам’ятають,з попелу повстане,
‎І вогонь підтримки поведе тебе.
‎
‎Цілу ніч до ранку, в тишу прислухайтесь ,
‎Зможете почути, що підкаже Рід.
‎А під самий ранок, як зоря настане ,
‎Велес предкам скаже, час додому йти.
‎

Горять вогні, осінній час на дворі,
‎Шепоче лист, мов прадідів слова.
‎У кожнім подиху у кожному корінні,
‎Живе твоя вся пам’ять родова.
‎
‎Ми кличемо Дідів, віддать їм шану,
‎Що крізь віки нас вчили й берегли.
‎Їх тіні лагідно до хати хай заходять,
‎Приносять спокій, правду в ці часи.
‎
‎Спасибі предки вам, за кров, за вашу волю,
‎За хліб духмяний, пісні, за мечі.
‎За мудрість – за уроки Долі,
‎За всі слова , за ночі без біди.
‎
‎Хай діти й внуки згадують коріння,
‎А пам’ять плине ніби водограй.
‎Бо Рід – то вогнище, що світить нам невпинно,
‎Якщо ти про свій Рід не забував.
‎
‎Ви наші витоки, ви наші ясні зорі,
‎Що світять нам із Вирію завжди.
‎Ви в нашій праці, в нашім кожнім слові,
‎Що з’єднує народи і світи.
‎
‎Хай слово “Рід лунає всюди, всюди,
‎Як пісня, що вдихає в нас життя.
‎У кожнім серці хай вогонь палає,
‎Щоб пам’ять Роду ясною була.
‎
‎Прийміть низький уклін і тепле слово,
‎Мед і кутю – запрошуємо в дім.
‎Онуки й діти стіл для вас накрили,
‎Щоб разом нам побути у ці дні.
‎
‎І хай колись ми будем разом з вами,
‎І нас запросять в гості, як ми зараз вас.
‎Хай Рід росте і сили набирає,
‎Дідів шануємо у цей святковий час.
‎
‎

Іде Коляда по білому світу,
‎Із свічкою ясною, з піснею в літу.
‎Зірниця у небі – то Божий вогонь,
‎Що гріє серця і кличе у сон.
‎
‎Співають дівчата, дзвонять колісниці,
‎На вікнах мороз, аж тріщать рукавиці.
‎А хлопці, як соколи, стукають в хати,
‎Щоб людям добро і достаток бажати.
‎
‎Світяться віконця, пахне кутя,
‎По дворах ходить дитяча гурба.
‎Бо де Коляда ступає ногою,
‎Там родиться світ, там весілля довкола.
‎
‎Дажбог усміхається в полум’ї свята,
‎Сонячне коло спішить оживати.
‎У небі Сварог вогонь роздуває,
‎І в серці людському жар світла палає.
‎
‎Лада вкладає любов у серця,
‎Щоб Рід не згасав, пам’ять завжди жила.
‎І кожен в цей вечір, під спів Коляди,
‎Відчули силу живої води.
‎
‎Нехай Коляда нас благословляє,
‎Дім від негоди оберігає.
‎Бо де шана сонцю і Роду жива,
‎Там вічно палає життя, як зоря.
‎

У ранковім промінні зорі прокинулись,
День народження твоє, о, людино моя.
Світло сяє в очах, усмішка на губах,
Святкуємо твій день, як казку веселу.

Серце твоє б’ється у ритмі щасливих мрій,
Друзі та рідні збираються довкола тебе.
Торт запалений, свічки яскраві горять,
І вітання линуть, мов квіти весняні.

Цей день — твій святковий день, як особливий дар,
Що приносить радість із кожним подихом.
Любов і щастя, як веселий вальс,
Танцюють навколо тебе, мов чарівний місяць.

Нехай кожен момент цього дня буде чарівним,
Як казка, що розкривається перед тобою.
І хай усмішка на твоїй обличчі не згасає,
Бо твій день народження — це свято кохання і радості.