У кожного світогляд свій.
Один казав: – ось погляд мій :
– Використовують в житті
Всі один одного завжди.
Тому старався цей мастак
Побільше взяти, їсти всмак,
Використовувати всіх
Для втілення потреб своїх.
І з розумінням жив того, –
Експлуатують і його.

А другий погляд інший мав.
Усім знайомим він казав:
– Допомагають у житті
Всі один одному завжди.
Та, коли трапилась біда,
То допомога не прийшла.
Про принципи свої забув,
З обличчя маску він стягнув.
І стало ясно, що брехня :
Його положення життя.

Хто з них правий – не знаю я.
Щирість у кожного своя.
Та перший ПРАВДУ говорив
Як дійсність бачив, так і жив.
Другий – одне всім провіщав.
А сам, як перший, жив та брав.
Використовував усіх,
Шукав вдоволень та утіх.
Отож, його принцип життя,-
Неправда, вигадка, БРЕХНЯ.

Я сподіваюсь, що не всі
Живуть, як другий : у брехні.
Що – « кожний кожному завжди
Допомагає у біді»,-
Не просто вислів, а ЗАКОН.
Це догма, правило, канон.

Хто твій ворог? Спитай це у тиші,
‎Не позаду він і не в пітьмі.
‎Він сидить там де серце ледь б’ється,
‎Сумнів ,страх затискають в тиски.
‎
‎Він у тім хто мандрує по колу,
‎Одним шляхом проходять всі дні.
‎Де по розкладу все, по шаблону,
‎Мрії сплять у твоїй голові.
‎
‎Можеш ворога мати на зовні,
‎Та усі вони ніби пісок.
‎Якщо спокій в тобі безтурботний,
‎Не страшний тобі їхній наскок .
‎
‎Та варто лиш трохи здригнутись,
‎Забути ціль , згасити жар.
‎Вийдуть миттю вони як із тіні,
‎Бо ти став сам для себе тягар.
‎
‎Тож слабкий ти, чи воїн, насправді?
‎Чи ти той хто все зможе знести?
‎Як поставиш мету собі твердо,
‎То розірвеш всі пута тяжкі.
‎
‎Коли вийдеш з комфортної клітки,
‎Переступиш крізь лінь і крізь страх.
‎Дух зросте в тобі, вогнищем світлим,
‎І додасть сили на новий шлях.
‎
‎От така вона мудрість життєва,
‎Як нема у тобі ворогів.
‎Ззовні жоден тебе не зламає,
‎Бо ти вже сам себе переміг.
‎

‎Ми тонемо часто в турботах й печалях,
‎У мріях про диво, про краще життя.
‎Між страхом і сумнівом щастя шукаєм,
‎Не бачимо щастя, що поруч щодня.
‎
‎Немає грошей і уже все пропало,
‎Робота нудна – світ не милий уже.
‎За іншими стежимо, бо свого мало,
‎А заздрість в душі підгризає уже.
‎
‎Ми лаємо владу ,що долю зламали,
‎Шукаємо винних куди не поглянь.
‎Та істина тут у тобі у самому,
‎Щасливим бути можна, без всяких змагань.
‎
‎Прокинувся зранку і це уже диво,
‎Відчув тепло променя, світло в душі.
‎Пульсує життя – значить і ти щасливий,
‎Хоч вчора можливо і сльози текли.
‎
‎Діти здорові, дорожче всіх грошей,
‎Їх сміх – мелодійніший кращих пісень.
‎Обійми батьків – коли вони з нами,
‎Безцінні як кожен новий світлий день.
‎
‎Щастя не в золоті або кар’єрі,
‎Не в тому що кажуть з екранів щодня.
‎Воно у родині, у свіжому хлібі,
‎У слові що зцілить і сили додасть.
‎
‎У вранішній каві, у синьому небі,
‎У запаху трав, в прохолоді дощу.
‎У вірному другу, у теплому домі,
‎У всьому що бачу, що можу відчуть.
‎
‎Ми створюєм самі з проблеми в’язницю,
‎І самі тримаєм ключі у руці.
‎Та варто поглянути трохи інакше
‎Аж смішно становиться навіть собі.
‎
‎Тож щастя із нами весь час, повсякденно.
‎Не в тому що звикли ми щастям вважать.
‎А в мирному небі, у близьких здоров’ї,
‎За те що я можу цей світ пізнавать.
‎

‎На білому коні зійшов Ярило,
‎Зігрів поля, що спали снігові.
‎І сонце в очі сиплеться промінням,
‎Теплом все зігріває по землі.
‎
‎Від дотику його все оживає,
‎Тече ріка, сміється молодець.
‎І навіть серце, що чомусь страждало,
‎У грудях б’ється ніби горобець.
‎
‎Кохання всюди поміж трав зелених,
‎Ярило світить і зростає все.
‎Ідуть дівчата гарні і рум’яні,
‎За ними хлопці вільні наче степ.
‎
‎Тепло Ярила кров розігріває,
‎А його усмішка, дарує щастя мить.
‎І світ довкола відчуття вбирає,
‎Та перед світлом темрява біжить.
‎
‎Він йде у ніч, щоб знов зійти зорею,
‎Як вічне коло, як природи хід.
‎Він вчить людей добро нести й кохання,
‎Щоб наче сонце сяяти для всіх.
‎
‎Слався Ярило, слався ясний Боже,
‎За те тепло й любов що дав ти нам.
‎Що кожна стежка, ліс, або діброва,
‎Цвітуть і пахнуть, мов прийшла весна.

‎

‎Набігли чужинці з хрестом у долоні,
‎Забрали свободу,скували у слові.
‎Сказали,єдине, смеренне життя.
‎А інше – пітьма що веде в небуття.
‎
‎Вогні на узвишшях вони загасили,
‎Ріки й гаї брудним словом покрили.
‎Де духи жили- тепер церкви стоять,
‎Щоб серце народу скорилось їм там.
‎
‎Свята , у які шанували природу,
‎Змішали з молитвою й новим народом.
‎Купальські вогні і весняні пісні,
‎Назвали гріхом , в забороні вони.
‎
‎А духів що друзями завжди були,
‎У домі ,у лісі, куди не піди.
‎Так церква сказала” То демон,то зло”,
‎І в страх закували душевне тепло.
‎
‎Жінок , які знали яка де трава,
‎Що вміли словами людей лікувать.
‎Назвали іх відьмами, слуги пітьми,
‎І в полум’ї душі їх спокій знайшли.
‎
‎Волхвів ,що співали про небо й поля,
‎Що чули про що їм говорить земля.
‎Позбавили права Богів прославлять,
‎Щоб тільки їх Бог міг людьми управлять.
‎
‎Сказали немає ніяких Богів,
‎Лиш тільки є їхній, єдиний, живий.
‎А Перун і Дажбог ваш, то примха стара,
‎Відкиньте усе – бо то тільки мара.
‎
‎Та в венах кипить давня кров родова,
‎І пам’ять з глибин всеодно ожива.
‎У пісні, у жесті, у слові старім,
‎Живе таємниця у спадку святім.
‎
‎По крихтам прийшов час збирати слова,
‎І втрачену мудрість згадати пора.
‎Традиції,віру й коріння свої,
‎Щоб світ оживився в єднанні землі.

‎

‎Коли стало в житті тобі тяжко,
‎Що не знаєш як вихід знайти.
‎Всюди стіни, падіння, невдачі,
‎І не бачиш просвіту в пітьмі .
‎
‎Ти не думай звертати з дороги,
‎І щоб страх зміг тебе подолать.
‎Знай з тобою завжди сила Роду,
‎Ти майбутнє,надія, іх скарб.
‎
‎Сядь у тиші, заплющ свої очі,
‎Та почни з предками розмовлять.
‎Всіх згадай шанобливо з любов’ю,
‎Тих з ким жив , тих кого і не знав.
‎
‎Бо твій Рід це не батько і мати,
‎Це життя сотень ,тисяч других.
‎Їх досягнення,мудрість й завзятість,
‎Все збиралося сотні років.
‎
‎Вір у Рід так як віриш у Бога,
‎Сила їхня сидить у тобі.
‎Щоб відчути підтримку від предків,
‎З ними бесіди завжди веди.
‎
‎Вони чують тебе щосекунди,
‎Рід веде тебе ціле життя.
‎І коли ти навчишся їх чути,
‎У житті стане все на місця.
‎
‎Все по іншому станеш сприймати,
‎І проблеми уже не значні.
‎Всі здолаєш в житті перепони,
‎Бо завжди за спиною твій Рід.

Для чого на світі з’явилася влада?
Чому за для неї втрачають людське?
Які її функції,тільки відверто?
Щоб не для піару,а на благо людей.

Чому так в суспільстві з давна повелося,
Що влада безкарна,все може вона?
Хіба ж не народ дав їй в руки закони,
І може не слід їй про це забувать.

Чому поліцейські,судді,прокурори,
Як тільки у крісла вмостились свої.
Забувши присягу що дали народу,
Ведуть себе так ніби Боги вони.

Залякані очі , лиш погляд з під лоба,
Бояться про владу у слух говорить.
Та там такі ж люди із плоті і крові,
Що просто забули з народу вони.

А може цю владу створили навмисно,
Щоб можна було винуватити іх?
Простіше кричати про не компетентність,
Чим стати й почати самому робить.

Ми будемо жити в страху і покорі,
Тягнути ярмо крізь роки і життя.
Допоки свідомо прийде розуміння,
Що влада це ми, що це наша земля.

Так що ж таке влада,хто може сказати?
У кожного відповідь буде своя.
А на мою думку,це сильний наркотик,
Залежність від неї ламає життя.