Розтанув сніг, струмочки зникли,
Віднесла кригу в даль вода,
Птахів у небі дружні клини
Вертають з криком до гнізда.

Біліють квітами, сині́ють
Галя́вини в лісах,
Всі схили зеленіють,
Показується ряст…

03.04.2026.
Ганна Зубко

Привіт, синочку.
Вже поріг сипучим снігом замітає.
На дворі 26 рік, але твоїх слідів немає.
Не йдеш по снігу крадькома, щоб нас із св’ятом привітати…
А за вікном така зима, не хочеться виходить з хати.
Я свої сльози обітру,
Господь хай рани полікує.
В твою кімнату я зайду і тут тобі заколядую.
І понесеться…
В небеса полине спів…
І ти почуєш…
Бо я ще в вимірі іду…
Ти вже у вічності св’яткуєш.
Христос ся рождає!
Славімо Його!

Ніч. Сніг кружляє легко, тихо.
Іскриться в сяйві ліхтаря.
Не віщує нічого лиха,
Співають струни скрипаля.

Адажіо Ремо Джазотто,
Що Альбіоні відтворив,
Лунає в зимну ніч в повітрі.
Працює серце на розрив.

В будинку тепло. У каміні
Потріскують дрова у такт.
Тривожить душу Паганіні,
А зовні мчить вночі літак.

З якого град ракет касетних
На мирне місто полетить
Соната номер шість лунає,
Співає скрипка, місто спить.
Січень 2026 р.

Осінній сніг

Перший сніг наче перше кохання,
Випаде швидко – швидко розтане.
Блиском незайманим сяє у вічі,
Та як цнота, все ж зникає навічно.

Ніжних сніжинок пух лебединий,
Змінює раптом в кульбаби жоржини.
Вкутує ватою все на обійсті,
Ще не опавші на дереві листя.

Борошном встеле дахи і покрівлі,
Кучмами всядеться зверху на ринві.
Бджолами крутиться в небі осіннім,
Ще від недавна прозорім і синім.

Білою ковдрою поле вкриває,
Хоч, не надовго, але він не знає.
Гадки не має, що буде відлига,
Зійде водою – зостанеться крига.

Ранком поглянеш – за вікнами сіро,
А ще учора усе було білим!
Ти не сумуй, що зійшов він водою,
Випаде справжній, але вже зимою.

Жовтенький листочок,
колихався на вітру, але
все ж таки тримався
за гілочку свою.
Незважаючи на дощ, потім на сніг, жовтенький листочок,
як вогник на дереві майорів.
Не покинув він гілочку свою,
душею своєю до неї він прикипів.
І вночі своїм жовтим сяйвом,
теплом своїм грів.
Жовтенький листочок,
колихався на вітру.
Та не покинув гілочку свою.

Зима приходить, як казка у снігах,
Вітер заметілі дарує нам вдачу.
На деревах крижані квіти розцвітають,
І всюди біле покривало розкладають.

Снігопади танцюють у небесній гавані,
І кришталеві сніжинки танцюють в карнавалі.
Природа засинає під великим покривом,
А серця тремтять у вогні новорічних свят.

Зима — це час мрій і ніжності в серцях,
Де кожен крок, мов казковий вальс.
Мороз відчувається в повітрі,
І кожен подих, мов хмарка в синім косині.

Зима — це час зимових радощів,
Коли діти весело грають в снігу.
І серцям даруються нові надії,
У цій порі, де кожен день — новий витвір.

Нехай зима приносить нам тепло,
У душах і серцях, де завжди є місце коханню.
І в цьому сніговому вальсі, мов на танцполі,
Ми відчуваємо велику любов до життя.

• Твір:

  Повсюди сніг,
  сніжинки на долоні,
  В даль забіліло
  плетево доріг,
  Припорошив
  ще більше мої скроні,
  Холодним смутком
  у душі заліг.

  Їй хочеться тепла ---
  його немає,
  Наче холодний,
  змерзлий камінець,
  Сильніш морозить,
  снігом замітає,
  Вона ж іде,
  зігнувшись, навпростець.

  09.12.2023.

• Твір:

  Сніг спадає додолу
  між вітром,
  І поля забіліли, і шлях,
  Завітала зима із привітом,
  Замітає стежки у думках.

  Хоч одну віднайду,
  слід залишу,
  Білосніжним весь вітер стає,
  Розмалюю на ньому, розпишу
  Дуже-дуже далеке моє.

  06.12.2023.

• Твір:

  За вікном віртуозно кружляють, танцюють сніжинки.
  Несподівано стало тихо, заворожуюче красиво...
  Ті невагомі, сріблясті, мікроскопічні пушинки
  Встеляють рідненьку землю трохи несміливо.

  Дивлюсь у відкрите вікно та милуюсь
  На той нескінченний й безперервний рух.
  Лютий... Може, хоч тепер накінець дочекаюсь
  Пухнастої, ажурної ковдри, що захоплює дух.

  Нехай порадує людей білесенький сніжок.
  Ще й покличе собі на підмогу легкий морозець.
  Подаруй, зимонько, білого щастя з ріжок.
  Надіюсь, що він - перемоги провидець.

  Цей лапатий, казковий, зимовий гість
  Хоч трішки поховає під собою воєнні руїни.
  Хай завітає до наших воїнів, до міст, передмість,
  В села, гори, ліси й поля України.

  Романтично падають за вікном сніжинки.
  Заспокійливо навівають обнадійливі думки.
  Може, то вони зітруть з очей українців сльозинки?
  Ми б прийняли перемогу з їх доброї руки.

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко