Привіт, синочку.
Вже поріг сипучим снігом замітає.
На дворі 26 рік, але твоїх слідів немає.
Не йдеш по снігу крадькома, щоб нас із св’ятом привітати…
А за вікном така зима, не хочеться виходить з хати.
Я свої сльози обітру,
Господь хай рани полікує.
В твою кімнату я зайду і тут тобі заколядую.
І понесеться…
В небеса полине спів…
І ти почуєш…
Бо я ще в вимірі іду…
Ти вже у вічності св’яткуєш.
Христос ся рождає!
Славімо Його!

Ніч. Сніг кружляє легко, тихо.
Іскриться в сяйві ліхтаря.
Не віщує нічого лиха,
Співають струни скрипаля.

Адажіо Ремо Джазотто,
Що Альбіоні відтворив,
Лунає в зимну ніч в повітрі.
Працює серце на розрив.

В будинку тепло. У каміні
Потріскують дрова у такт.
Тривожить душу Паганіні,
А зовні мчить вночі літак.

З якого град ракет касетних
На мирне місто полетить
Соната номер шість лунає,
Співає скрипка, місто спить.
Січень 2026 р.

Осінній сніг

Перший сніг наче перше кохання,
Випаде швидко – швидко розтане.
Блиском незайманим сяє у вічі,
Та як цнота, все ж зникає навічно.

Ніжних сніжинок пух лебединий,
Змінює раптом в кульбаби жоржини.
Вкутує ватою все на обійсті,
Ще не опавші на дереві листя.

Борошном встеле дахи і покрівлі,
Кучмами всядеться зверху на ринві.
Бджолами крутиться в небі осіннім,
Ще від недавна прозорім і синім.

Білою ковдрою поле вкриває,
Хоч, не надовго, але він не знає.
Гадки не має, що буде відлига,
Зійде водою – зостанеться крига.

Ранком поглянеш – за вікнами сіро,
А ще учора усе було білим!
Ти не сумуй, що зійшов він водою,
Випаде справжній, але вже зимою.

Жовтенький листочок,
колихався на вітру, але
все ж таки тримався
за гілочку свою.
Незважаючи на дощ, потім на сніг, жовтенький листочок,
як вогник на дереві майорів.
Не покинув він гілочку свою,
душею своєю до неї він прикипів.
І вночі своїм жовтим сяйвом,
теплом своїм грів.
Жовтенький листочок,
колихався на вітру.
Та не покинув гілочку свою.

Зима приходить, як казка у снігах,
Вітер заметілі дарує нам вдачу.
На деревах крижані квіти розцвітають,
І всюди біле покривало розкладають.

Снігопади танцюють у небесній гавані,
І кришталеві сніжинки танцюють в карнавалі.
Природа засинає під великим покривом,
А серця тремтять у вогні новорічних свят.

Зима — це час мрій і ніжності в серцях,
Де кожен крок, мов казковий вальс.
Мороз відчувається в повітрі,
І кожен подих, мов хмарка в синім косині.

Зима — це час зимових радощів,
Коли діти весело грають в снігу.
І серцям даруються нові надії,
У цій порі, де кожен день — новий витвір.

Нехай зима приносить нам тепло,
У душах і серцях, де завжди є місце коханню.
І в цьому сніговому вальсі, мов на танцполі,
Ми відчуваємо велику любов до життя.

• Твір:

  Повсюди сніг,
  сніжинки на долоні,
  В даль забіліло
  плетево доріг,
  Припорошив
  ще більше мої скроні,
  Холодним смутком
  у душі заліг.

  Їй хочеться тепла ---
  його немає,
  Наче холодний,
  змерзлий камінець,
  Сильніш морозить,
  снігом замітає,
  Вона ж іде,
  зігнувшись, навпростець.

  09.12.2023.

• Твір:

  Сніг спадає додолу
  між вітром,
  І поля забіліли, і шлях,
  Завітала зима із привітом,
  Замітає стежки у думках.

  Хоч одну віднайду,
  слід залишу,
  Білосніжним весь вітер стає,
  Розмалюю на ньому, розпишу
  Дуже-дуже далеке моє.

  06.12.2023.

• Твір:

  За вікном віртуозно кружляють, танцюють сніжинки.
  Несподівано стало тихо, заворожуюче красиво...
  Ті невагомі, сріблясті, мікроскопічні пушинки
  Встеляють рідненьку землю трохи несміливо.

  Дивлюсь у відкрите вікно та милуюсь
  На той нескінченний й безперервний рух.
  Лютий... Може, хоч тепер накінець дочекаюсь
  Пухнастої, ажурної ковдри, що захоплює дух.

  Нехай порадує людей білесенький сніжок.
  Ще й покличе собі на підмогу легкий морозець.
  Подаруй, зимонько, білого щастя з ріжок.
  Надіюсь, що він - перемоги провидець.

  Цей лапатий, казковий, зимовий гість
  Хоч трішки поховає під собою воєнні руїни.
  Хай завітає до наших воїнів, до міст, передмість,
  В села, гори, ліси й поля України.

  Романтично падають за вікном сніжинки.
  Заспокійливо навівають обнадійливі думки.
  Може, то вони зітруть з очей українців сльозинки?
  Ми б прийняли перемогу з їх доброї руки.

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

• Твір:

  Зима сягнула свого розквіту й чудо-краси.
  Білим, мов фея, фарбувала водойми й діброви.
  Хурделицею замітала гори та ліси.
  Залишала в снігах сліди - кінські підкови.

  Забігала в села, хутори й міста.
  Білосніжним простирадлом мило розстилалась.
  Мить появи красуні - красива, врочиста.
  Іскорками під сонцем земля загорялась.

  Пухнастий, модний одяг одягнули дерева.
  Дахи будинків прикрасили пишні шати.
  Правила світом справжня королева.
  Вже - лютий. Потрібно поспішати.

  Сердечка на сніжку кохання малює.
  В горобини та калини - білесенькі корони.
  Пташина з верховіть щось приємне віщує.
  Гілки під сніговою вагою похилили крони.

  Мороз чеканить візерунки на шибках.
  Іскриться на деревах той срібний іній.
  Земля - в снігах, немов у шовках...
  Вже на них - безліч лижних та санних ліній.

  Ніжно вранішнє сонце прикрашає зиму
  І служить їй вірно цілий день.
  Місяць долає нічну жагу невтолиму.
  Пливе між зорями. Ранок каже: "Дзень-дзелень!"

  Зима сягнула свого розквіту й чудо-краси.
  Їй - вдячні люди й все живе, що є навкруги.
  Казково виглядають ріки, гори і ліси.
  Зимова фея в природі - час спокою, рівноваги.

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко