ти снів, ти мрій, ти сподівань моїх творіння
я бачила тебе крізь гіркі сльози болю
в кінці дороги темної виднілось те світіння
що серце крізь тортур нам виллє кров’ю

душа стражда, весь усміх мій – тромплей
я звикла до тортурів вже роками
лікуй мене, врятуй мою погибель
зніми з петель забиту крем’яхами

я не крокую світлим шляхом до спасіння
волоче силою минуле за собою
як відпущу, побачиш в небі мерехтіння
твоєю зіркою палатиму німою

• Твір:

  Я РУКУ ТОБІ ПОДАЮ

  Я руку тобі подаю,
  Бо хочу тебе врятувати,
  Над прірвою ти… на краю́,
  Не треба в безодню ступати.

  У чо́вен до мене зайди,
  Ти будеш зі мною в безпеці,
  І спокій в душі́ віднайди.
  Дам крила тобі, як лелеці.

  Не бійся зробити свій крок,
  Сміливо ступай, я з тобою,
  В житті не один був урок,
  Що вмитий гіркою сльозою.

  Не бійся зробити цей крок,
  Не бійся, тримай мою руку,
  Сплети молитовний вінок
  Й згадай зараз Божу науку.

  У чо́вен ступай без вагань,
  До нього пройдися водою,
  І браму закрий нарікань,
  Не бійся, ступай, я з тобою.

  Я руку тобі подаю,
  Врятую тебе від безодні,
  Ще й віри тобі додаю.
  Врятую тебе я сьогодні.

  02.05.2023 р.

  ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 982334

• Твір:

  Жив на великому подвір‘ї сірий кіт,
  Подалі від людей та ночував в підвалі.
  Був як завжди один на самоті
  І так життя його похмурі дні тривали.

  Блукав до ночі в пошуках харчів,
  Та зазвичай їв, що перепадало.
  Траплялося від холоду тремтів,
  Це Сірого нітрохи не лякало.

  Він був сміливим в бійку першим ліз,
  Хоч і самотній , цінував свободу,
  Але почувши під кущами писк,
  Він стрімголов приймчав на допомогу.

  Малий клубочок жалібно нявчав
  І не чекав вже ні від кого порятунку.
  За шкірку взявши ,Сірий потаскав
  Його до себе, до свого притулку.

  Тепер вони удвох в холодну ніч,
  Тулилися, бо так в житті траплялось
  І було чути як мурличе у ві сні,
  Маленьке кошеня , що врятувалось.

  І так минали дні , кіт їжу здобував,
  Щодня радів він другові новому,
  Та був бродяга і напевно знав,
  Що без людей не вижити малому.

  Зима прийшла і вітер задував.
  Хоч Сірий жалкував бо до малечі звикнув,
  Але ,побашивши хлопчину,в мить поклав
  Під ноги кошеня і швидко зникнув.

  Він так радів , що є в малого дім,
  Бо не загине у холодному підвалі.
  Все поглядав на світло у вікні,
  Але його життя тривало далі,

  Була морозна ніч ,на холод не зважав
  Як завжди видавав з себе бравару,
  Він змерзнув до кісток,що лап не відчував
  І вже з останніх сил приліг під лаву.

  Та раптом хтось так бережно підняв
  І Сірий знов почув знайомий голос,
  То хлопчик ,ні на кого не зважав,
  Тягнув кота у дім , щоб бути поруч.

  Тепер він не один , подалі від усіх,
  Маленьке кошення і тихе муркотіння.
  Спостерігав щасливо , як кружляє сніг
  Вже за вікном по іншу сторону подвір‘я.

  23.09.2022.
  Автор: Верховчанка
  (Людмила Сун-Дун-Чан)

  (За мотивами маленького оповідання)