Від тополь в'ється стежка
до гаю,
У волошках та маках вінком,
Гороби́ну принадила зграю
Вже пшениця достиглим зерном.

Ту росу, що зали́шив дощ зранку,
Допив вітер, і сліду нема,
Простелив луг свою вишиванку—
В ніжних квітах зелена трава.

Далі стежка, крізь щебет та
шелест,
Попід хлюпіт води біля верб,
Споришами рясними десь стелить,
Десь зникає, час ніби стер.

19.01.2026.
Ганна Зубко