Пригріло сонце й сніг поплив,
Уся в струмках дорога,
Співав все півень, говорив,
Десь заревла худоба.

Розщебетались горобці,
Й синиці поряд дзвінко,
Стрибали-гріли промінці,
Торкалась гілка гілки.

Миттєво танув сніговик,
Тулилась шибки муха,
Хто зим не бачив тих, не звик —
Нехай уважно слуха.

Жаль, не почує звук струмка,
Та в хвилях хрускіт криги,
Моя історія така,
З моєї тільки книги.

Стежки зелені ледь, брудні,
Дороги всі в болоті,
Пташки у небі, теплі дні
У сонця позолоті.

Біля бузку старенький пліт,
Черемуха край хати
Біліє, поряд ви́шень цвіт,
Хрущів як не згадати.

І як же зе́лено було́
Та ніжно, біло-біло!
Всім тим все дихало, жило,
По-сво́єму щасливо.

20.12.2025.
Ганна Зубко

Летів сніг, але він
не торкався землі,
Вгорі танув, у вітру долонях,
Знову привидом там,
все у тій стороні,
В росах босою, верхи на конях.

Заглядаю в туман,
і радію дощам,
Йду-долаю розвезлі дороги,
Річці кланяюсь тій і її берегам,
Рідній хаті, селу всьому в ноги.

Біля тину бур’ян…
В рясних ягодах глід…
Попід хатою мальви відцвілі…
Плаче хвіртка, скрипить…
Споришевий вздовж слід…
Пахнуть осінню яблука спілі…

28.06.2025.
Ганна Зубко

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Потривожену ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Роздратовану ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

• Твір:

  Зграї ворон і голубині
  Кружляють в небі --- на весну!
  Неначе в ніжнім павутинні
  В сплетінні спогадів живу.

  Мого села весна згадалась,
  Той хрускіт льоду на ріці,
  Як танув сніг і оголялись
  Стежки, дороги, камінці.

  Текли струмки, переливались,
  Крик білих чайок долинав,
  З-під неба ще птахи злітались,
  Погляд обіймами стрічав.

  Тихенько капала вниз стріха...
  В калюжі тріпавсь горобець...
  Була в тім радість, була втіха,
  Спішилось в берег навпростець.

  Звало туди, тягло, манило,
  Де очерет стояв-рудів,
  Сонце ласкавістю світило,
  В хвилях гойдався
  лід, хрустів.

  11.02.2024.