Сніг тане, краплі стукотять
По підвіконню гучно,
Пташки́ порха́ють, шурхотять,
Щебечуть усі дружно.

Весна вже скоро, йде зима,
Та плакати не стану,
Розпустить котики верба,
В підсніжники загляну.

Легенько листячка торкнусь,
Бутонів ніжно-білих,
Уко́тре стежкою пройдусь
По на́бережних схилах.

Піймаю хвилю знов і знов,
Як довго річка спала!
У ній журба моя, любов
Тонула, виринала.

Обі́йме вітер, як ніхто,
Шеле́сне гілка, хрусне,
Пригріє сонце і пальто
Вмить на руці повисне.

22.02.2026.
Ганна Зубко

Холодніє, й за це люблю осінь,
Пливуть хмари
з-за річки на схід,
Не підУть ноги росами босі,
Не зійдУть вже зі стежки у брід.

Зате верби скрізь
листям постелять,
Очерет голосніш шелеснЕ,
Головне — не зима,
не хурделить,
Осінь поруч — і це головне.

Кожен раз як востаннє блукаю,
Її днем, листопАдом бреду,
То в калиновий кущ заглядаю,
То колючу шипшину торкну.

Між дерев стежка,поміж ожини,
Попід плетево хмелю веде,
По піску, до невтомної хвилі,
Що до берега піну гребе.

От якбИ без дверей,
вікон жИтло,
І без стін, лише небо вгорі,
Може й тіло до цього б
не звикло,
Та комфортно булО би душі.

15.09.2025.
Ганна Зубко

Сива ніч… сивий день…
туман сивий…
І полин у гіркій сивині…
Сива річка і птах полохливий…
Приглянулось все сиве мені.

Загублюся в тумані густому,
Наодинці в своїй самоті,
Подолаю непрохану втому
Й піднімуся на схили круті.

Дихне вітер у верби зелені,
Очеретом густим шелесне,
Сколихнеться полин у долині,
Тихо росу додолу змахне.

11.03.2024.