Як можна жити без добра?
Звичайно, можна, а чи варто?
Нам всім задуматись пора:
Життя – не гра у карти.

Хтось скаже, що не ті часи,
Коли добро перемагає,
А от повненький гаманець
Велику силу має.

Нахабство, жо́рсткість, борзота –
от які риси актуальні.
Кому потрібна доброта?
Подумайте реально!

Хто має силу, той живе
І править світом величаво,
А доброта кудись пливе
До незнайомої держави.

Та на мені стоїть тавро,
Яке не зможу десь подіти.
В душі моїй живе добро.
По-іншому не можу жити.

Ми дуже часто все на світі забуваємо:
ми забуваємо про рідних,
які давно про нас не чули звістки,
ми забуваємо, точніше, ЗАБИВАЄМО
на тих, хто часто
нам полоще мізки,
без них втрачаємо ми сенс життя –
про це ми теж чудово знаємо,
та незважаючи на це,
ми знову все на світі забуваємо.

Ми забуваємо про друзів:
забуваємо дзвонити, спілкуватися,
ми забуваємо на рідні землі
хоч на свято повертатися,
та, не соромлячись, ми не збираємось мінятися…
Це дуже прикро.
Ми продовжуємо й далі забуватися.

Ми забуваємо добро,
яке робилося для нас
не раз, не два…не мають ліку
ті добрі справи,
що приймали ми від інших. Споконвіку
було і буде так, поки існують люди.
Забуду я про тебе…
і про мене ти забудеш.

Запрошую вас до мого дому,
Де добро й милосердя цвітуть,
Ріки водою щедрою ллють,
Щасливість в серця вітер водять.

В цій поемі добрі справи світять,
Як зорі, ясно ніч освітять,
Людським серцям радість дарують,
З теплом ласкавості обіймають.

Серцям світять, як свічки ночі,
Добрі справи, наче весняні квіти,
Щоб добро рікою плило,
В глибини душі, тепло струвало.

Тайна добрих справ у взаємності,
Давати й брати, це їх суть,
Радість у дії відчувати,
Світлом щасливим серця освічати.

Життя – це кожна мить, кожен вдих,
Добрі справи – це кожен крок,
Зерно добра вкладене в груди,
Росте вічно, як квітка в саду.

Нехай ця поема буде літерою,
До добра, мудрості, світла,
І з надією в серцях глибоких,
Ми долю доброю ткали й ткали.

• Твір:

  Ранок починається не з кави,
  А з новин про те, як наші справи.
  Душу смуток огортає,
  Коли бачимо страшні рядки,
  Що життя чиєсь забрали,
  Біль тоді у серце проростає.
  Стрічку ми гортаємо з бажанням,
  Прочитати, що в країні мир,
  Щоб прокинутися знову на світанні,
  Не під гул сирен, а під спів птахів.
  І щоразу дякуємо хлопцям,
  Що боронять рідний край.
  Хай скоріш додому повернуться,
  І до рідних ніжно посміхнуться.