Малювалось, витиралось:
Тут шлях, тут тополя,
Там словами, там ділами
Писалася доля.
Завивались у віночки
Паничі і мальви
Розплітались. На тім місці —
Павичі і пальми.
На тім місці, де плелися
маки і жоржини,
Мали вплестись дві донечки,
А ростуть два сини.
Ворожила ворожіля
Й циганка гадала —
Ані одна, ані друга
Правди не сказала
Сама собі зворожила
Та й начаклувала
Щоб на місце матіоли
Молочай вплітала.
Щоб вишила далекими
Рушники-дороги.
Щоб по глині, по чужині
Та ступали ноги.
Щоб роками, як билина
В суховій хиталась,
Рідко-рідко до родини
Серцем прихилялась.
Екзотичними квітками
Вишивала долю...
Нахрестила-змережила
І радості й болю.
Виписала як зуміла,
Сплела як сплелося,
Вишивала-ворожила...
Таке і далося.

3, Червень, 2021, Індія
#مرینا_اکرام
#MarynaAkram
#МаринаАкрам
#मरीना_अकरम
©

Не звертай увагу на недоречні людські пересуди.
Хто знає, що було чи є зараз в оточенні Твоїм?
Чому від хвилювань і ридань аж тремтіли груди,
Коли вдаряли блискавки й линув сильний грім?

Хто не пережив негоду чи грозу, той і не зрозуміє,
Як може рватись душа на дрібнесенькі шматки.
Стороння уява пишними здогадками рясніє.
Декому подобається "перемивати чужі кістки".

Тепер все залежить від Тебе. Нічого не пояснюй.
Ти - жінка, особистість... Вставай... Далі йди...
Не проси допомоги. Твоя доля? Сама її й змінюй.
А люди? Хай вони доскладають ті легенди.

"Про Тебе говорять?" - Значить, Ти - попереду.
Якби ж була позаду, то ніхто б і не помітив.
"Зі всім справляєшся?" - Вмієш дати собі раду.
Просто воду, що Ти пила, трохи хтось скаламутив.

Не падай духом. У цьому вимірі - багато дверей.
Коли зачиняєш одні, зразу ж відчиняються інші.
Світ - повен справжніх несподіванок і лотерей.
Щось змінюють люди, але більше - у всевишші.

Вір у себе й Ти зі всім справишся! Прорвешся!
Крок за кроком торуй добрий, завтрашній день.
Все залежить від того, з ким надалі поведешся.
Іноді біля красивого дерева росте гнилий пень.

Так буває в сім'ї чи в оточенні різних людей.
Кожному - своє. Життя всім дасть добрий урок.
Подумай... Відразу не буде на все відповідей.
Йди назустріч новому дню! Роби перший крок!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Павутина пройдених мною доріг
Мені одній лиш - до болю знайома.
Мала Батьківщина... Батьківський поріг.
Перші світи... Вже - не вдома.

Здається, повернусь й буде, як колись,
Та стелиться інша стежина.
Студентські роки... Зорі в парі зійшлись.
Поруч - омріяна мною людина?

Якби доля всміхнулась щасливо й добре,
Не пройшла б я тих всіх перехресть,
Думки ночами не бігли б за обрій.
Монологи - за крок до нещасть...

Та попереду - море нових доріг.
Вже сміло йду я по них не сама.
Промінчик сонячний в вікна до мене прибіг.
Діти з радістю кличуть: "Ма..."

І повели в майбутнє нас нові стежини...
Разом дружно по них ми пройшли.
Віддалялись вони від тієї місцини,
Де так довго колись до цього жили.

Лишились позаду всі щастя й тривоги,
Море друзів хороших і близьких людей.
Лист осінній лягає мовчки під ноги.
Потяг мчиться вдаль... Ей, життя, ей...

Столиця стріла нас гордо й велично.
Двадцять років вже скоро буде.
Попрощалась з минулим своїм я навічно.
Назад дорога навряд чи мене поведе...

Павутина пройдених мною доріг -
Лиш у спогадах. Нема вороття назад...
Сумний без батьків є отчий поріг.
Все, що досі було, забрав листопад...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

За краєчок сірого карнизу ледь трималася надія.
Пильно заглядала їй в вічі, додавала сили.
Озираючись довкола, тихцем промайнула мрія.
Тепер гострі, холодні вітри вже менше штормили.

Крізь тоненьку віконну шибку обережно зайшла віра.
Просила не звертати з дороги, впевнено йти до мети.
Зі сизими туманами кудись зникла духовна зневіра.
Знову захотілося комусь вірити, дорожити, жити.

За вікном - люди, кохання, ... Сил додає до дітей любов.
Де стріти жіноче щастя, щоб відчути стукіт у серці?
Замріялась... Ех, бути б щасливою знов...
Бажання тихо притаїлось в душі на самому денці.

Щось вже збулося... Щось ніколи й не збудеться...
Швидко біжить час. Жене свої хвилі течія.
Доки живе людина, про щось мріє, на щось надіється.
Для когось вона - далека, чужа, а для когось - рідна й своя.

Три душевних стихії: віра, надія, любов...
Вони вчать нас вірити, надіятись, любити.
Хтось пливе за течією... В когось від штормів закипає кров...
Мріємо з надійною, доброю людиною свій вік прожити.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Таки хтось їх підкинув...
Ні... Вони ж - не мої...
Розум в пам'ять поринув
Та думки - мов рої.

Де ж взялося у мене
Стільки весен та зим?
Ой, життя... Ти - шалене,
Ще й п'янке, наче дим.

Невже стільки стрічала
Я в житті листопад
Й літом все заквітчала?
То - якийсь часопад.

Швидко збігли роки,
Мов ріка, швидкоплинні.
Як у віршах рядки -
Солодчаві й полинні.

Всі дороги сплелися
В павутину одну.
Гарно, доле, встелися.
Все життя - на кону.

Обійми мене ніжно
Своїм добрим крилом.
На душі - щось тривожно.
Не все видно за склом.

Визнаю я свій вік,
Ще й радію йому.
Та для чого той лік?
Люблю світло, не тьму.

Боже: "Дай благодаті
Україні й мені.
Хай думки всі хрещаті
Будуть добрі й земні.

З висоти своїх років
Я прошу за дітей,
За родину, онуків
І за щастя людей".

Нанизала в намисто
Щедрі роки свої.
З ними йду урочисто,
Бо вони всі - мої.

По камінчику склала
Я сердечко своє.
В нього душу всю вклала.
Ех, життя... Ти - таке...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко