Як боляче і страшно прокидатись
Від звуку вибухів у себе за вікном,
Тримаючи в обіймах найцінніше,
що спить дитячим ще солодким сном…
Дитя іще не розуміє, що в світі є десь навіжений кат,
Який від вседозволеності геть дуріє
Воздай же, Господи, йому за все в стократ….
Можливо вже тоді його народ прокинутись зуміє?!
І вмиється кровавими сльозами цей Кремлівський гад….
За цю війну, за наші сльози й втрати ,
За тисячі обірваних життів,
За всіх хто не устиг ще так багато,
За тих, хто в небо вже злетів,
За тих, кого сплюндровано й убито,
І закатовано в підвалах ФСБ,
За наш народ, що у підвалах сидить
І вірить в світлу силу майбуття,
За тих дітей, що народитись ще не встигли
І не народиться уже ніколи через них…
За все Господь воздасть вам по-заслузі
Чекай, народ російський, воздасться за все катюзі…
Та лиш біда у тому, що цей кат
Щиро вважає, що він “не виноват”…
Солодко спить в імлі брехні і пропоганди
Поки його гвалтують по самі гланди…
А знаєте, що найдивніше в цій фігні?
Те що їм подобається жити в цім лайні…
Нічого не забудеться у Бога,
Й на ката вже чека його дорога…
Героїв же чека вічне життя,
Народ наш щиро вірить в майбуття…
У свято перемоги й миру
Воно вже недалеко десь в ефіру…
Чекаємо як зможуть наші діти
Так щиро перемозі порадіти,
І обійняти рідних всіх своїх,
І помолитися за всіх, хто недожив…
Хто передчасно вже пішов до Бога –
Молитися за те, щоб настав мир і перемога….
05.06.2022 р. Час 5.45

Скільки живу і гадки я немала,
Що зможу зненавидіти когось аж так…
Тепер, на привеликий жаль, узнала….
Впізнала в москалях свій страх.
Нехай би швидше вже Москва та клята впалала,
Нехай грім Божий покарає їх!
Прошу я , Господи, воздай їм позаслузі
За всіх дітей, за матерів, за всіх людей,
Що постраждали враз…
За тих, хто тілом ще живий, а дух десь бродить поруч…
За сльози діточок і матерів,
За кожну краплю крові, нашого солдата,
За сльози юних вдів, майбутніх матерів…
За весь нарід, за всіх хто став нам поруч,
І постраждав від ницих тих катів…
Прошу я, Господи, помилуй нас ти грішних,
Пробач мене за те, що я роблю…
Бо я не зможу вже пробачити ніколи,
того що зроблено у наших всіх містах…
Закарбувалися навічно, ніби в коло:
Ірпінь та Буча, Волноваха, Харків…
А в Маріуполі, то просто жах…
Такого вже забути неможливо,
Пробачити не можна і за сотню літ…
Цвіт нації пішов уже на небо,
Щоб вимолити в Бога наш нарід.

03.04.2022 р.
Час 17.40

Село… село…
Степи, лани, обкладені туманом,
Там на світанку у імлі,
Юні серця захоплені обманом…
Чекають ранньої зорі,
Чекають світу зачин.
Спалахує, так ніби у вісні
Сонця перший «зайчик».
А там, в садах, попід паркан,
Стоять самотні лавки
На них осів вогкий туман,
Десь тут блукають мавки…
А перший промінь розірве
Імли пекучий сором,
Блисне в вікні та натякне,
Що день настане скоро…
І знову праця від рання
І вкотре клопіт повний.
В сараї ґвалт та метушня:
З вівці обрізай вовну,
Корову на тирло відвести,
Мале дівча боїться,
Але так треба і тому
Боятись не годиться!
Про те корова, як одна,
То наче і не страшно,
А як збереться череда,
То якось вже неважно…
Вони всі «Му» і «Му» мичать,
А ти – аж весь заціпив
І хочеться від жаху так кричать,
А ти, мов води випив…
Готуй обід, спечи всім хліб,
Порядок зроби в хаті…
Так є, було сто тисяч літ
Ми ж люди не багаті!
Сам все роби, й мандруй, й ліпи…
На цілий вік роботи!
А хочеться у світ піти,
В селі ж одні турботи…
Проте життя в селі ще є,
Але, скажу відверто –
Що у селі народ живе,
Долаючи проблеми вперто.
На зло усім, на заздрість Вам
Ми будем жити чесно!
А депутати знову кажуть нам,
Що буде все прекрасно…
Не вірю Вашим балачкам!
Не вірю вже давно я,
Бо що скрізь чути тут і там:
Що кожен депутат в нас хам!
І лізе він брудними руками
У наш сільський храм
Що бережемо у душі,
Як невеличкий, але рай,
Наш український хліборобський край!
Весна 2018 р.

Ми тихо українцями звемося,
Бо стали не престижні на сьогодні,
Мовою чужою користуємося,
Бо наша рідна мова вже не модна.
Ми все крокуємо у прірву забуття,
Куди вже скинули минулого досягнення.
Ми хочемо все кращого життя,
Але не втілюємо в нього свої прагнення.
Ми хилимось туди, куди подує вітер
І тільки скаржимося часто на усе.
Деяким для щастя вистачає літри,
А інших за кордон несе.
Все ж більшість з нас застрягла у рутині
Цього понурого, закляклого буття,
А у надіях ми будуємо картини
Свого казкового і недосяжного життя.
2013 р.

У країні думок і рацій,
Де числа танцюють у стінах казкових складів,
Математика — найвищий закон,
Відкриває шляхи відкриттів.

Вона — відкриття без меж,
В світі істин, де зорі мов рими,
Розв’язує задачі й створює зв’язки,
Математика — мова творчості вічної.

У руках математика ключі до долі,
Де формули звучать мов пісні,
Від кутів та ліній до найскладніших рівнів,
Вона веде нас крізь час і простір.

О, математика, ти вічно мудра,
Твої числа — музика для душі,
Ти вклала в нас віру в безкінечне знання,
Твоя краса не має межі.

Нехай же лунає голос твій,
В умах і серцях усіх народів,
Математика — вічна поема,
Що сплітає світ і гармонію в нас.