Знаєш, в нас різний «старт».
Це ж не погано й не добре,
Просто кажу як факт
Й виклик приймаю вкотре.
Зараз ми в точці Б.
Ти йшла по паралелі.
Доля леліла тебе,
Грала на віолончелі.
Я — по кривій, зигзаг.
З самих низів піднімаюсь.
Я не збирала аншлаг —
Ледве сама збираюсь.
Просто в нас різний старт,
Й хто зна, де кульмінація.
Ми в точці Б — це факт,
Та не кінцева станція.
Хотілося би просто бути в тиші,
Щоб не займав ніколи і ніхто,
Щоб було чути, як шепочуть миші,
І як спасає люд Ісус Христос.
Таке просте бажання – просто бути!,
І не просити жодних переваг,
Та в нім сьогодні помолились Крути
Мільйоном самозречених відваг.
І вже не можна бути непричетним,
Не можна стати осторонь біди,
Скурити совість димом сигаретним
Під бомбами безжальної орди.
Багато з нас втопились у оманах
У безсторонності, байдужості, страху
Сховались у диванах, в ресторанах,
Й на долю нарікаємо глуху.
Після любові, що буває більше –
Байдужості, зневаги, чи жалю?
І я палю свої колишній вірші,
Не вірші, а минуле все палю.
Ще й як горить і чорним дотліває,
Такий одвіку колір є журби.
Не вірить серце, що ще покохає,
Ворушить вітер вітами верби.
А поки доля ще щось там готує,
Дивлюсь, як зорі стиглі мерехтять.
Безсоння напросилось, хай ночує.
Коли ще ноти ранку забринять…
Показ мод усім доступний,
Участь – для кожного охочого.
Кажуть, учасникам – вітер попутній
І жодного дня робочого.
Приходять чоловіки і жінки,
Ніхто не пропустить слави.
Пропонують їм гроші дзвінкі,
А вони настрибують, дикі удави.
І ось – світлий подіум.
Усі презентації мають про риси,
Приготували навіть мелодію,
Але забули наточити списи.
На екрані – непробачені гріхи;
Найгірші з їхніх помилок,
Їх образ розбитий в трухи.
Розбіглися як сорок сорок.
Це не показ мод,
Це – справедливий маскарад,
Де маски викинули до текучих вод,
Тепер ніхто не просить порад.
Із самого народження
Її хват на плечах.
Не терпить милого поводження,
На всіх наганяє страх.
Недолуга пухирчата лихоманка,
Підганяє лінивих завжди.
Безупинна і терпка чеканка
Приносить їй різного роду плоди.
Хмурого її погляду достатньо
Зрозуміти – тобі кінець.
Ти ставився до неї халатно,
То ж піди з нею під вінець.
Складно осягнути зону її впливу,
Вона ж щодня батрачить.
Дивися під ноги, любий сину,
Бо доля помилок не пробачить.
Земля під ногами, і небо без краю,
Історія перша, яку кожен знає.
Адам опустився на землю в туман,
Він першим зустрів випробувань океан.
Він першим відчув, як буває тут важко,
Коли на душі закривається пастка.
Він першим дізнався про втому і біль,
Коли на розірвану рану — лиш сіль.
Він вагу дізнався земного життя,
Де шлях до спасіння — лиш через каяття.
Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!
Навколо шепоче підступний Шайтан,
Він — ворог відкритий, що сіє обман.
Він кличе у пастку, приваблює злом,
Та ти захистися під віри крилом,
Коли ти спіткнувся, і серце болить,
Господь твої сльози побачить в ту ж мить.
Слова благодаті згадаються знов,
Бо в Творця для нас є прощення й любов.
Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!
Потім Адам від Господа слова прийняв,
І Бог його щире покаяння прийняв…
Крізь довгі віки ця обітниця лине
Що милість Творця не покине людину
Воістину, Він — Милосердний до нас
Приймає каяття у будь-який час!,.,»
Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!
Уроки Адама… Уроки життя…
Крізь щирі молитви і крізь каяття.
Тримайся за віру, терпіння плекай,
І двері прощення для себе відмикай!
Земля під ногами, і небо без краю,
Історія перша, яку кожен знає.
Адам опустився на землю в туман,
Він першим зустрів випробувань океан.
Він першим відчув, як буває тут важко,
Коли на душі закривається пастка.
Він першим дізнався про втому і біль,
Коли на розірвану рану — лиш сіль.
Він вагу дізнався земного життя,
Де шлях до спасіння — лиш через каяття.
Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!
Навколо шепоче підступний Шайтан,
Він — ворог відкритий, що сіє обман.
Він кличе у пастку, приваблює злом,
Та ти захистися під віри крилом,
Коли ти спіткнувся, і серце болить,
Господь твої сльози побачить в ту ж мить.
Слова благодаті згадаються знов,
Бо в Творця для нас є прощення й любов.
Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!
Потім Адам від Господа слова прийняв,
І Бог його щире покаяння прийняв…
Крізь довгі віки ця обітниця лине
Що милість Творця не покине людину
Воістину, Він — Милосердний до нас
Приймає каяття у будь-який час!,.,»
Приспів
Бо випробування — частина доріг,
А щире каяття — то святий оберіг.
Покора Аллаху — це світло для нас,
Вона порятує у відчаю час.
Терпіння і віра — два сильних крила,
Щоб ду́ша людська перемогти змогла!
Уроки Адама… Уроки життя…
Крізь щирі молитви і крізь каяття.
Тримайся за віру, терпіння плекай,
І двері прощення для себе відмикай!
I. Вона (творення долі)
Пройшлася ниткою червоною по долі —
Багряним сяйвом спалахнула мить,
Стібками маки вишила у полі,
І ця червона нитка — не згорить.
Життя — полотнище, натягнуте на раму.
На ньому хрестик — днів буденних знак.
Ця нитка роз’ятрила давню рану —
Розквітло серце, мов червоний мак.
Не розірвати нить ту, що змінила долю,
Який би буревій не закрутив, —
Цей спалах випалив там мітку болю,
І маки там назавжди залишив.
Червоні маки майорять на білім полі,
Зростила на полотнищі квітник.
Пройшла ця нитка стежкою по долі.
Тепер ця доля — вишитий рушник…
– – –
II. Він (руйнування долі)
Пройшовся ниткою червоною по долі,
Залишив у душі пекучий слід,
Розсипав смуток, наче сіль на болі,
І розколов мій кришталевий світ.
Багряний колір той, неначе кров чи рута:
То — вени на розрив, тече печаль.
Тепер у вузол пам’ять туго скута,
Немов з горнила виплескана сталь.
Палає нитка і не хоче догорати,
Пронизує думки і кожен день.
Навчилася я заново мовчати
І не співати зранених пісень.
Але крізь сум і біль, що проростають тихо,
Я назбираю сил на новий крок.
Переболить усе колишнє лихо,
І стане тишею прожитий вже урок.
02 червня 2026 р.
Моя дружина — кохана Наталія,
Найтонша у світі у неї талія
Найяскравіша квітка мого життя
З найніжнішою і чистою душею…
Ми їхали в Одесу тоді вдвох
Коли ще не було війни й ковідних невзгод,
А донечку з собою не взяли,
На бабусю крихітку лишили.
Ми… в аварію потрапили в дорозі тій..
Слава Богу, ніхто не постраждав
До чого ж я це сьогодні згадав?
Бо я і тільки я — бачу її наскрізь!!!
Я і тільки я — знаю всі думки і біль!!!
Я і тільки я — поміг їй вийти зі стресу!!!
Взяти себе в руки й доїхати до Одеси.
Де на нас чекали і ніках прочитали,
Ось яка пригода перед вінчанням була…
А ніч була солодка і легка,
Незабутня, зоряна й палка.
Дівчинка кохана, рідна та свята
Стала врешті моєю на всі літа
І тілом, і чистою своєю душею
Перед Богом обітниці склали ми з тобою!
Моя дівчинка прекрасна, дивовижна
За тиждень з усіма здружилась ніжно
Поспілкувалась — і всіх в себе закохала.
Здібність бачити душі Аллах мені дав
І я вдячний, що саме її я розгледів
Ще в онлайні, до перших реальних наочних бесід.
А потім народиться наш спільний син
Продовження любові, світла і надій..
На цьому поки буду закінчувати свій вірш
Як знову надумаю — напишу ще більше слів
Чому щоразу одне і те саме?
Чому ти знову пішла у тінь?
Чому мою біль ти не хочеш бачити?
Чому твоя поміч — лише коли вигідно тобі?
Я з останніх сил стараюсь для вас,
А у відповідь чую: «Я піду від вас…»
«Я більше не можу, я хочу на волю,
Від сірих обов’язків і від долі».
Навіщо тоді ми це все будували?
Навіщо обітниці Богу давали?
Навіщо любити, навіщо слова,
Якщо втеча — це відповідь головна?
Так, я не ідеальний, я добре це знаю,
Я ради сім’ї себе вщент ламаю.
Змінююсь важко, день за днем,
Я через терни до світла йду вперто.
Але це не стається за мить, за хвилину,
Потрібно чекати, не будувати стіни
Не можна лише вимагати й душити,
Потрібно і власну гординю лишити.
Зміни себе, свій характер, свій спокій,
Зроби до терпіння хоч крок неглибокий.
Бо дім — це робота обох, а не гра,
Коли одному тікати пора.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
