Ти — пісня вітру в полонинах,
Ти — світло в темряві світів,
Твоя душа — в ясних долинах,
У сміху й плачі матерів.
Ти — колос пшениці золотистий,
І журавлів далекі сни,
Ти — дух козацький, вільний, чистий,
І голос правди із весни.
За тебе — небо, синє й вічне,
За тебе — кожен з нас стоїть,
Бо Україна — це велично,
Це серце, що в грудях горить.
Бажаю всім добра — від серця, без зупину,
Щоб мирна квітла в небі Україна,
Щоб усміхалось сонце кожен день,
А вечір починався із пісень.
Бажаю світла в кожному віконці,
Любові та здоров’я сину й донці,
Хай радість в серці ніжно розцвітає,
Та з доброти свій день розпочинає.
Бажаю віри — щирої, живої,
Щоб шлях вів тільки до мети святої,
І хай добро, немов жива ріка,
Єднає нас — людей — навіки, на віка.
Ти встала з попелу, із крові і вогню,
Молитвою закрила своїх дітей від зради,
Твоє серце б’ється в кожному в бою,
Твій подих — це вільні степи і громади.
Ти вишивала долю у зорях на світанку,
Сльозою кропила пшеницю золоту,
Ти вчила: “Не згинайся, синку,
За правду й свободу йди до кінця святу”.
І нині стоїш, як велична скеля,
Тримаєш меч світла у руках своїх,
Бо ти — Україна, мати й оселя,
Що береже пам’ять загиблих синів.
Ти знову зростаєш у славі й вірі,
В молитвах народ завжди з тобою.
Свята мати героїв, ми в тебе віримо,
З тобою назавжди з серцем з любов’ю .
Стоїть солдат — мов тінь між днів,
На варті правди, серед снів.
Його вже вітер не торка,
Лише земля його м’яка.
В очах — вогонь далеких літ,
У грудях — біль і бронь від бід.
Він мовчки слухає нічну
Свободи пісню чарівну.
Не спить, не плаче — не для сліз
Його незламний, вічний віз.
Стоїть за нас, за кожен ранок,
За кожен вільний наш світанок.
Ні смерть, ні час його не досяг —
Над ним маячить мирний стяг.
Він в серці кожного із нас,
Він — вартовий у небесах.
Він вранці пішов — мовчки, без слів,
Там, де гуркоче вогонь серед нив.
Матір схилилася — серце тривожить,
Та обійняти вже сина не зможе.
Сонце за хмарами — світ не такий,
Птах не співає, мов світ став глухий.
В полі лиш вітер, у серці — печаль,
Він не вернувся… Лиш тиша й жаль.
В очах його — небо, у серці — країна,
Він зберігав її, наче святиню.
До останнього подиху — за мир на землі,
За тих, хто чекає в тривожній імлі.
Не кинув зброї, не зрадив присяги,
Став він легендою нашої зграї.
Пішов у бій, загинув героєм,
З честю упав, під ворожим строєм.
Він не повернувся… Але він є
В серці народу, в пісні живе.
У полі пшениці, у кроці солдата,
Він з нами назавжди — син, брат і дата.
Там, де поля мовчать під дощем,
І вітер шепоче про втрати,
Стоїть хрест з іменем — наче щем,
Що серце не може сховати.
Ім’я на хресті — як вогонь в очах,
Як спогад, що вічно живе.
У кожній сльозі, в солдатських снах
Його тінь над світом пливе.
Ти був героєм не з книжок старих,
А просто — людина з любов’ю.
Та став оборонцем для нас усіх,
Закривши собою війну, кров’ю.
Не дзвенять вже кулі, не рвуться сни —
Лиш небо над тихим полем.
А ми пам’ятаєм, як в ті страшні дні,
Ти став між життям і болем.
Тепер лиш ім’я, викарбуване в вік,
І погляд із фото з вітром.
Та поки ми помним — ти не зник.
Ти з нами навік. Ти із — світлом.
Ми — з попелу, з вітру, з залізної волі,
З молитви у тиші, з нелегкої долі.
Крізь грім артилерій, крізь дим і руїни —
Несем свою правду, ми сини України.
Не падали духом і не змерились,
Коли ворог ступав і земля тремтіла.
Ми серцем стояли, де тіла втомились —
Нескорені духом, бо правду зростили.
У кожному погляді — віра без краю,
У кожному кроці — вогонь і надія.
І навіть у темряві світло тримаєм —
Бо наша ціль — розбита росія.
І якщо тиша впаде хоч на хвилю —
Ми знову піднімемось, зболені, сильні.
Бо ми — не раби, не тіні чужини —
Ми — нескорені, ми — Україна!
На схилах надії, у зорях тривоги,
Зростають свободи живі береги.
Нескорений дух, де тернисті дороги,
Підносить над світом свої стяги.
У серці палає вогонь незгасимий,
У погляді — віра, що шляхом іде.
Ми — діти землі, що цвітуть як калина,
Де правда крізь кулі й залізо зійде.
Крила свободи — це наші герої,
Що впали, щоб ми знову стали з колін.
Вони не вмирають — живуть із тобою,
У пісні, у слові, у грому вершин.
Ми — воля, ми — світло, ми — кров непокори,
Нас буря не зломить, бо ми — у вітрах.
І навіть у ніч найтемніших історій
Свобода злітає на сильних плечах.
Стоїмо під вітром і дощем,
Серед куль, що свистять в імлі,
Серед болю, страху й ночей —
Ми незламні на цій землі.
Стоїмо, бо віримо в правду,
У свободу, у мирний час.
Хоч за крок — невідома зрада,
Та любов не покине нас.
Стоїмо — бо серце гаряче,
Бо в очах — Україна жива.
І молитва у грудях плаче,
Йдуть за нами слова й слова.
Стоїмо — бо віра не згасне,
Бо за нами — діти й батьки,
Бо майбутнє твориться власне
У вогнях цієї ріки.
Стоїмо — не впадемо ніколи,
Нас не зломить навіть біда.
За країну, за рідну мову —
Йдемо крізь усе — до Хреста!
На передовій — не лиш кулі свистять,
Там мрії крізь вибухи дихають в такт.
Там юність тримає у серці тепло,
І навіть у пеклі — добро не спекло.
Там зорі не сплять, а в очах солдатів,
І небо мовчить, як молитва у тата.
Там кожен світанок — не просто пора,
А шанс на життя там де злії вітра.
На передовій — не лише броня і сталь,
А фото в кишені, де мама й рідня.
Там слово «люблю» — мов талісман,
І спогад дитинства — хоть уже ветеран.
Ми тут за життя, за майбутнє й сім’ю,
Щоб діти не знали, як іти на «війну».
І навіть коли навкруги лиш біда —
На передовій — там живе доброта.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
