Мати моя, земле свята,
Ти в музиці, у серці, у слові.
Твоя неповторна краса,
Живе у сльозі й любові.

Ти пахнеш медами з ланів,
Звучиш піснею з полів дзвінкою,
Ти кличеш своїх синів —
До волі, до правди святої.

Над тобою світанки горять,
І журавлі летять крізь хмари,
Твоє ім’я — мов благодать,
Що вічно в душі не згорає.

І я пригорнуся до трав,
Де вітри шепочуть молитву, —
Ти — мати, що все віддала,
Щоб діти верталися з битви.

Стоїть жінка — мов тиша світанку,
В білому рушнику, як в росі.
Тримає в долонях вишиванку,
Калина палає в косі.

В очах — недомовлені весни,
І зморшка — мов шрам на чолі.
Вона, наче мати Всесвіту, чесна,
Молиться світлу в тьмі.

Рушник — то не просто тканина,
То доля, що тчеться роки,
Де сльози і радість — єдина
Дорога до чистої ріки.

Жінка в рушнику білому — свята,
Не від ікон, а від землі живої.
Вона тримає світ — і золота
Її молитва, над полем героїв.

Вона — небо світанків і кохання,
Де вітер грає пісню в житі,
Де кожне серце — мов прохання,
Щоб мир повернувся у світі.

Вона — у зморшках старої мами,
У тихій сльозі, що не спить,
У траві, що росте між ямами,
Де воїн навіки лежить.

Вона — у дівочім вінку із калини,
У пісні, що дзвінко лунає,
У кожнім подиху — сила країни,
Що з попелу знов оживає.

Вона — нескорена, горда, єдина,
Найкраща у світі країна.
Її ім’я — це моя Батьківщина,
Вона — Україна….

Зі сталі й молитви, з багряних полів
Піднялась, як вогонь із руїн,
Ти вистояла, коли світ горів,
Переживши багато воєн.

Ти — козацька відвага, вогонь поколінь,
Ти — буря, що в серці палає
Над кожним героєм стоїть твоя тінь,
І пісня твоя незмовкає.

Нескорена, вільна, свята земля,
Що кров’ю свободу зростила
Україно, моя ти сім’я,
Ти — сила, що дала мені крила.

Зі сталі й молитви, з багряних полів
Піднялась, як вогонь із руїн,
Ти вистояла, коли світ горів,
Переживши багато воєн.

Ти — козацька відвага, вогонь поколінь,
Ти — буря, що в серці палає
Над кожним героєм стоїть твоя тінь,
І пісня твоя незмовкає.

Нескорена, вільна, свята земля,
Що кров’ю свободу зростила
Україно, моя ти сім’я,
Ти — сила, що дала мені крила.

Крим — то серце, що в морі співає,
То наш дім, де свобода жива,
Де таврійське сонце палає,
І шумить українська трава.

Там лунає козацька балада,
В кожній хвилі — наш рідний дух.
Нас не зламає загарбницька влада,
Пропогандою чи силою рук.

Ми повернемо території,
І українським пляж буде знов,
Бо Крим — це наша історія,
Це наш біль і наша любов.

Прапор знову злетить над морем,
Жовто-блакитний, як світанок дня.
І проллється промінням гордим
Слава — Крим це Україна! Україна моя!

Ти в ранковій росі, у шепоті жита,
У співі пташин над селом,
Ти — материнська любов і молитва,
Що світить у серці теплом.

Ти в очах, де надія не гасне,
І в словах, ніби музика грає,
Я в тобі бачу тільки прекрасне,
Моє серце, живе і кохає.

Україно, моя яснокрила,
В душі моїй ти як смарагди.
Ти мене обіймаєш щосили,
І ведеш крізь тривоги до правди.