Мудрі Українці сіють жито й пшеницю. Радіють Батьківщині, родині, життю... мокші нищать війною Україну, її столицю. Тішаться запаленому ними багаттю.
Роботящі Українці працюють і дбають. Живуть господарно, по-людськи, красиво. москалі - п'яниці, ледачі, нічого не мають. Звикли красти й вбивати, світу на диво.
Добрі Українці дітей вчать добру. Гідність прививають їм ще із колиски. орки навчають нащадків ненависті, злу Й проводжають на війни під оплески.
Порядні Українці лишають достойний слід. Їх поважали й поважають в усьому світі. русня заслуговує на найгірші прокльони вслід. Розставила собі під ноги заплутані сіті.
Культурні Українці мають власну культуру. Знають свою історію, множать традиції. ординці примножують скарби завдяки терору. Живуть грабованим від окупації до окупації.
Набожні Українці йдуть серцем до Бога. Вірою й правдою служать йому. московські фарисеї в церкви ввели духа злого. Собі поставили на "лже-вірі" крапку, не кому.
Україна й росія - сусідні держави. Те ж саме повітря... Та ж сама земля... Ми йдемо крізь терни до світла та слави. вони пливуть по маршруту "одного" корабля.
"Що посієш, те й пожнеш" - Гарне українське прислів'я. "Не рий яму комусь, бо сам упадеш" - Мудро радить народне повір'я.
За вікнами - монотонно-буденна сірість. На дні серця вмостилися тривожні думки. Днів цих воєнних грізна суворість Карбує в історії героїчні сторінки.
Втомлює невизначеність, зимова похмурість. Небо - тривожне й сумне аж за край. То - сніги, то - дощі, то - ця прикра сирість, А навколо - море ворожих зграй.
Там - на передовій наші мужні солдати, Мов ковалі в кузні, кують волю для нас. Непроста доля змусила враз їх пізнати Тяжке лихоліття війни без прикрас.
Двохсоті й трьохсоті - в кожного перед очима. Ті, що поруч в окопах - як близька рідня. Косить бійців смерть - зрима й незрима. Їм би ще жити та жити, якби не русня.
Сини й доньки України в боях не здаються. Йдуть вперед. Б'ють ту кляту вражину. Жаль, вже додому не всі повернуться. Безмірно сумною ціною виборюють Україну.
Найтемніша ніч - та, що перед світанком. Втримайтеся, рідненькі! Збережіть себе! Війна вщент оповила отчу землю мороком... Мало б світити сонечко й плисти небо голубе.
Свідомість народу просівається через національне сито. Відкидається непотріб - полова, зберігається зерно. Наша нація поводиться сміливо й гордовито. Млин війни перемеле все, відбере чисте борошно.
Найжорстокіший ворог - перед кінчиною. Несамовито вбиває. Краде. Палить. Нищить все. Бог розправив добрі крила над Україною. Наше сонце скоро зійде і правда воскресне!
