Колись і ви пізнаєте той біль…
Для вас уже це неменуче,
Коли кричать із-під руїн
Поранені, невинні душі!

Коли немає куди йти,
І знищено усе нажите…
Коли пощастило вижити,
Але незнаєш вже як жити…

А хтось навіки в тих руїнах
Від ракет російської орди
Спочив мовчки собі з миром
І з ненавистю до русні!

Куди ж стріляєте, "солдати"?
Там тисячі сімей живуть!
Невже такі ви скотиняки?
Невже вас вдома не чекають?

Відкрийте очі вже нарешті,
Не слухайте "бункерного діда"!
Немає гіршого на світі,
Як мати хворого "сусіда"!<br>Тетяна

Він так прагнув у небеса.
Хотів знайти за ними вічний рай.
Летів між хмар мов птах
Забувши що на землі є страх.

Він ліз у гору та не міг знайти.
Тому що ні один не знав,
Що рай є на землі
У цій порваній тишині.

Оступився він й упав.
Туди від чого так утікав,
Страх його окутав.
І приспав…<br>Тарас Четербух

На стіні незавершені картини
В очікуванні польоту ідей.
Але ті наче підбиті над хмарами
Прагнуть тепер до людей.

Розтинаючи хмари своїми крильми
В золоті світла каменем ринуть униз.
Наче зовсім безсмертні вони,
А зараз просто снами обплелись.

І пориви проміння вриваються на полотна
Намагаючись пробудити тих
Тепло життя вдихнути
Наче у дітей своїх.<br>Тарас Четербух

До пекла, друже, недалеко,
Хоч ніби вічно ти в раю,
Одна лиш мить – й ворожа спека
Тебе обгорне без жалю.

Та смійся ти у небо непокірне,
Якщо ще серце те гуде.
Тебе від пекла, неодмінно,
Одна любов спасе.<br>Максим Українко

Я дивлюся у хмуре віконце,
Сірий дощик вгортає стежки.
Чорна пляма на небі, як сонце,
Обмочила вечірні думки.

Падають, падають крапельки
Й розбиваються, мов давні роки.
Наче сни, я збираю всі клаптики,
Щоб відчути той запах весни.<br>Максим Українко

пробач за все моя любове
таке невинне й ніжне створіння
моя люба, що була мені всіх найрідніша
твоє тепло дароване —
я сприймала як найцінніше

натомість у серці своєму
я залишу тобі місце окреме
в якому житимеш тільки ти,
а не хто-небудь

ти згасла, разом з тобою і душа моя
чи памʼятаєш як колись
я дала тобі імʼя?
<br>Світлана Ткаченко

(Притча про камінь і воду)

Він каменем був, ним і залишився.
Він водою був та витік весь.
Підтопив і камінь надломився.
Водою витік і каменем цілим не лишився.

Вода бігла потоками й грунтами,
Ковтаючи чужі куски води.
Та з сонцем до небес пішла,
А потім об камінь розбиваючись упала.

Стаючи невіданим й новим,
Забутим тілом увязненим в землі.
А камінь не старіючи лежав
Про втрачену частину нагадав

Та підлій тій воді він пробачав.
Вона ж молила воскресити
Та той просто у відповідь мовчав
З себе роки водою палою змивав.

Та через сотні сонць,
Пригорнувшись до грунтів,
Просто заліз під них
І ще вічність там сивів.

У спокої та темноті мовчав.
І сльози всіх всім пробачав.<br>Тарас Четербух

Пробач за все моя любове
Таке невинне й ніжне створіння
Моя люба, що була мені всіх найрідніша
Твоє тепло дароване —
Я сприймала як найцінніше.

Натомість у серці своєму
Я залишу тобі місце окреме
В якому житимеш тільки ти,
А не хто-небудь.

Ти згасла, разом з тобою і душа моя
Чи памʼятаєш як колись
Я дала тобі імʼя?
<br>С. І. Ткаченко

ПригорнЕмся до тебе ,Вкраїно
Та тихенько розкажем про біль.
Незалежна Ти в нас і єдина,
Та сусід наш лютує, мов міль.

Ти розправиш,Країно, ще крила-
Й оживеш , коли ворог піде.
Жага помсти вкраїнців накрила-
Й Сильний вітер все зло розжене.

З Твоїм днем я сьогодні вітаю!!!
Незалежність – це перший твій крок.
Ти воскреснеш, Вкраїно , – я знаю
Бо у тебе є мужній народ!!!!.

Halya Zhan<br>Halya Zhan

«Думки вслух»
А знаєш ,в світі ідеальних то нема!!?
У кожного завжди своя дорога-
Так легко засудити нам у кого є біда,
Й не знаємо про біль сусідський та тривогу.

З порадами своїми поспішаєм ми,
Та завжди «правильні» даємо настанови.
Проте ніхто не знає , через які шляхи
Пройшла людина ця, порізавши всі ноги.

ШкодА, що легко так нам засудить когось :
«Чому він так зробив сьогодні, а не інакше?
Та , мабуть, з глузду зʼїхав , чи так мені здалось»
….Судити легко всім ,- судимим бути важче.!

Halya Zhan<br>Halya Zhan