На околиці міста, де ранок — як змова, У тумані зійшлися людина й держава. Він не йшов на ВЛК і не пив каву зранку — Він вирішив сам обірвати рибалку. У стрічках заголовки: «Подія. Злочин». А в кухнях шепочуть: «Може, хтось хоче інакше?» Він шумом порушив налагоджений план — І цифра «набору» дала збій по ночах. Йому шиють провину — не ту і не в формі, Бо правила є, та не завжди для совісті. Він кликав до ладу тих, що звикли хапати, Та відповідь чітка: «Не можна стріляти». Бо в нас по закону — мовчи і терпи, Поки тебе пакують учорашні діти. А якщо ти рішуче берешся за правду — Ти вже не громадянин, ти — загроза державі. Він просто хотів, щоб скінчилась рибалка, Щоб совість хоч в когось прокинулась рано. Тепер він за ґратами — герой чи злочинець? Це вирішує не суд. Це вирішує, хто ти є, українець.
II
Сидить він у камері, каже: «Ну що ж, Тепер я від буса сховався, авжеж. Тут стіни надійні, тут ґрати міцні — Хоч тут не пакують. І то — у ціні». А бусик той синій, побитий життям, Поїхав на СТО — до своїх, по деталі. Водіям пояснили: «Все в межах норми. Ви просто працюєте. Не ви ж — герої». Затримали хлопця — «псував майно», Яке вже давно, як у поганім кіно. Він «справу робив», як умів і як міг, Та не на тих гавкав — не той був поріг. Бо той, хто краде, — у білій сорочці, А той, хто стріляє, — у темнім куточку. Тут правда без пропуску й без печатей — Хто чисто виглядає, тому і прощають. Тепер у СІЗО він — майже легенда, Бо перший відкрив той «пакет аргументів». Стоїть там черга — не бити, не мстити, А просто спитати: «Як далі нам жити?» Він тихо всміхнувся крізь втому і дим: «Мало патронів, щоб вивчили всім ті вищі закони, де совість — не стаття, а страх — головний гарант життя».
III
А система сидить — не в камері, ні. Вона в кабінетах, у тиші, в броні. Їй каву несуть, їй кладуть на папери Печатки, підписи, правильні нерви. Вона каже спокійно: «Все під контролем. Один — не герой. Це прикрий синдром». Вона любить слова — не людей, не причини, У неї для кожного — своя процедура. Бусик помили, змінили номери, План підлатали, графік зійшовся. Система не падає. Вона гнеться. І робить вигляд, що нічого не сталось. Вона не боїться гучних пострілів — Вона боїться тиші без свідків. Бо кулю зловити — це майже дрібниця, А думку — складніше. Вона не здається. В СІЗО він — номер, рядок, статистика. Та система чомусь не спить без снодійного. Бо є речі, що не закриєш ґратами — Приклад. Питання. Погляд з камери. Вона скаже завтра: «Все було правильно. Закон — понад емоції. Так і треба». Та кожен бусик тепер їде повільніше. Бо знає: не всі мовчатимуть вічно.
Післяслово
Цей вестерн — не про постріли. І не про буси. Він про межу, де закон перестає бути захистом і стає інструкцією для мовчання. Про момент, коли страх вдягає форму, а совість — кайдани. Тут немає імен навмисно. Бо і герой, і система — повторювані. Вони міняють обличчя, дати, кольори машин, але залишаються впізнаваними. Я не ставлю вироків. Я ставлю питання. Бо там, де відповідь готова заздалегідь, правди вже немає. Соловей не кричить. Він співає в темряві, щоб було чути, де ще не всі замовкли. — Соловей сучасності
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
А система сидить — не в камері, ні. Вона в кабінетах, у тиші, в броні. Їй каву несуть, їй кладуть на папери Печатки, підписи, правильні нерви.
Вона каже спокійно: «Все під контролем. Один — не герой. Це прикрий синдром». Вона любить слова — не людей, не причини, У неї для кожного — своя процедура.
Бусик помили, змінили номери, Водіям пояснили: «Ви не винні». План підлатали, графік зійшовся — Система не падає. Вона гнеться.
Вона не боїться гучних пострілів, Вона боїться тиші без свідків. Бо кулю зловити — це майже дрібниця, А думку — складніше, вона не здається.
В СІЗО він — номер, рядок, статистика, Але система чомусь не спить без снодійного. Бо є речі, що не закриєш ґратами — Приклад. Питання. Погляди з камери.
Вона скаже завтра: «Все було правильно. Закон — понад емоції. Так і треба». Та кожен бусик тепер їде повільніше, Бо знає: не всі мовчатимуть вічно.
І якщо колись туман не розійдеться, І план знову трісне не по швах, а по суті — Система згадає того без імені Як помилку. Яка вміла думати і не злякалась.
(Соловей сучасності)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Сидить він у камері, каже: «Ну що ж, Тепер я від буса сховався, авжеж. Тут стіни надійні, тут ґрати міцні — Хоч тут не пакують. І то — у ціні».
А бусик той синій, побитий життям, Поїхав на СТО — до своїх, по деталі. Водії в шоці, міняють штани: «Ми ж просто за планом, не ми ж пацани».
Затримали хлопця — «псував майно», Яке вже давно, як у поганім кіно. Він «справу робив», як умів і як міг, Та не на тих гавкав — не той був поріг.
Бо той, хто краде, — у білій сорочці, А той, хто стріляє, — у темнім куточку. Тут правда без пропуску й без печатей — Хто чисто виглядає, тому і прощають.
Тепер у СІЗО він — майже легенда, Бо перший відкрив той «пакет аргументів». Стоїть там черга — не бити, не мстити, А просто спитати: «Як далі нам жити?»
Він тихо всміхнувся крізь втому і дим: «Мало патронів — щоб вивчити всім ті вищі закони, де совість — не стаття, а страх — головний гарант життя».
(Соловей сучасності)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
На околиці міста, де ранок — як змова, У тумані зійшлися людина й держава. Він не йшов на ВЛК і не пив каву зранку — Він вирішив сам обірвати рибалку.
У стрічках заголовки: «Подія. Злочин». А в кухнях шепочуть: «Може, хтось хоче інакше?» Він шумом порушив налагоджений план — І цифра “набору” дала збій по ночах.
Йому шиють провину — не ту і не в формі, Бо правила є, та не завжди для совісті. Він кликав до ладу тих, що звикли хапати, Та відповідь чітка: «Не можна стріляти». Бо в нас по закону — мовчи і терпи, Поки тебе пакують учорашні діти.
А якщо ти рішуче берешся за правду — Ти вже не громадянин, ти — загроза державі. Він просто хотів, щоб скінчилась рибалка, Щоб совість хоч в когось прокинулась рано. Тепер він за ґратами — герой чи злочинець? Це вирішує не суд. Це вирішує, хто ти є, українець.
(Соловей сучасності)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
