Застигло місто у жалобі
За павшим воїном своїм.
Дерева гілля опустили,
Щоб попрощатися із ним.

Сумують вулиці в щему,
І квітами устелена хода.
Неспішно прапор пропливає,
І щильно замкнуті вуста.

Стоять в жалобі на колінах
Хто знав бійця, і хто не знав.
Так проводжають чийогось сина,
Який життя своє віддав.

Затихли звуки піднебесні,
Не зрушивши святий покій.
Душа з лелекою зустрілась,
І віднайшла прихисток свій.

Вона прощається із тілом,
З яким до цих часів була.
Останній погляд на могилу —
І душу в небо понесла.

Лети до Бога, моя рідна,
Скінчилося земне життя.
Героям Він дарує милість,
А ворогів жде каяття.

Лелека — ангел України,
Країни душу береже.
Вона не встане на коліна,
Вона Вітчизну підійме.
02.05.2026

Сиджу у затінку, на лавці, біля дуба.
Ротація пройшла, відпустку надали.
На голій гілці кряче ґава говірлива,
А у кущах старий котяра заскімлив.

Ото і метушня та гамір весь у парку,
Ні обстрілів, ні зойків від бійців.
Оцепенів від тиші я на лавці з ранку —
В окопі на нулі я так її хотів.

Незвично все, не знаю де подітись,
В руках тремтіння, розум занімів.
Палю цигарку, а в очах — ті крики,
Вже котрий день я тут, а ще не відболів.

Неможу я знайти себе у цьому світі,
Душа болить: як побратими там?
І навпіл серце рветься — хоче жити,
І рветься знов у бій — я тут, а ви ще там.

Що та відпустка, лиш лікує тіло,
Вона лиш пам’ять зайвий раз ятрить.
Від сонця й тиші, я сиджу зомлілий,
І тільки ґава на гилці щось кричить.

О ґаво, ти з яких країв летіла?
Що роблять побратими у цю мить?
Лети до них, скажи: мені не сила,
Я повернусь, щоб з ними відпочить.
30.04.2026

Хай чує світ, що спить у теплих шатах,
Поки від вибухів здригається земля:
Тут у підвалах помирає мати,
Слізьми історію малює там дитя.

Тут чорний попіл замість білих квітів,
І замість площ — розстріляні серця.
Ми змушені у пеклі цьому жити,
Де звірства не знаходять вже кінця.

Побачить світ і Бучу й її попіл
і катування в тиші блокпостів,
Як серце рветься з різким криком навпіл,
Залишених вночі сиріт-домів.

Це не статистика у репортажах,
Це наша кров, що ллється на поля.
Наздожене їх неминуча кара
І не відмити їм свого гріха.

Іде цей крик крізь океани світу,
Через холодну кам’яну стіну.
Щоб пам’ятали: тут вмирають діти
За право жити й стріти знов весну.

29 травня 2026 р.

Ти місто — стоїш на Дніпрі,
І дивишся ворогу в очі.
І, як, колись Сталінград,
Спиняєш навалу щоночі.

Руйнуються стіни щодня,
Будинки стоять розбиті.
Кривава російська орда
Спливає кров’ю щомиті.

Вся сутність її, ось тут,
У ранах твоїх і руїнах.
Нам, вільним, не осягнуть:
Як звір проріс в поколіннях?

Ти скелей стоїш на Дніпрі,
І б’ються о тебе щоночі.
Підступні ворожі думки,
І звір відповза неохоче.

Ти б’єшся, Херсоне, щодня,
Тут гинуть хоробрі люди.
Тут слава гримить твоя,
І світ її чує всюди.

Ти місто — стоїш на Дніпрі,
Не зводиш із ворога зору.
Стоїш у загравах, в зорі,
Та вікна сиплються долу.
03.04.26 Війна

Скажіть, яка у вас мрія?
Мрія? Повернутись до дому,
І вбити хоч одного москаля.
Ні, не так.
Спершу вбити москаля,
А потім повернутись до дому.
***
І щоб Країна цвіла,
І щоб щасливі стали люди,
І щоб любов у серця прийшла,
А розум холодним лишався усюди.

І щоб на душі ставало тепло,
Від заграви, що палає в росії,
Хай вернеться ім все те зло,
Що роками по світу сіють.

Я просто щастя хочу для нас,
І невеликого, і без краю.
Щоб батько у цей тривожний час
Не хвилювався: « Як діти? Не знаю…?

Я ж небагато в житті прошу —
Лише мирного неба для тебе й для себе,
Я цю мрію в душі так давно ношу,
І кличу усіх під це чисте небо.
28.02.2026 Війна

Зона сірого кольору,
Зона суцільної імли,
Де вибір, без вибору,
Де мертві й живі.

Люди снують мов привиди,
Люди то, чи вже ні?
Як можна те все винести,
Та залишитись людьми?

А обабіч тієї сірої зони,
Ведеться суцільна гра,
Кожен ходить по колу,
Поки смерть не прийшла.

Вона бідолашна геть захекалась,
Стрибати із краю в край,
Хтось шле у слід люті прокляття,
А хтось шепоче: «Стій, зачекай…»

А де кому вже все рівно,
Дехто благає: « Прийди»,
Тільки позбав жахів,
І біль мій забери.

Між ними, люди-привиди,
Чого чекали, сидячи́?
Кому воно тепер треба,
Купа майна і ти.

Там зона сірого кольору,
Там суцільна імла,
Там Дама з косою гострою,
До тебе в гості прийшла.

Як Даму з косою побачив ти,
Танцюй із нею «гопака»,
Комусь танцювати «яблочко»,
Побачив? Значить прийшла.

А декому лиш подихом,
Наспівує нудни́й менует,
Чи дати йому відстрочку,
Чи дати свій білет.

Зона без барв — сірого кольору,
Зона життя у пітьмі,
Зона, де тане останній подих твій,
В суцільній сірій імлі.
27.02.2026 Війна

Окопи дихали тротилом, земля ковтала жар й свинець.
Я вів тебе в гаряче пекло, де кожний крок — це був кінець.
Ти мій боєць і друг. З тобою — залізом спаяні в одне.
Ми йшли на штурм, де кулі шили людське життя, мов щось пусте.

Рвонуло так, що згасло сонце, осколки вигризли траву.
Я впав углиб німого грому, затиснув рану, ледь живу.
І крізь червону каламуть я бачив, як тебе сікло —
Проклята сталь порвала простір і влучила тобі в чоло.

Кров запікається на касці, ти тихо гаснеш у диму.
І мій наказ застиг у горлі, я криком пробиваю тьму.
Один на двох запеклий сонях, один на двох кривавий гріх —
Я вижив, бо твій ангел смерті мене крилом своїм зберіг.

Тепер я тут. Бинти вже зняли, реве вогонь, згорає ніч.
Мій друже, мій полеглий брате, ми не підемо пліч-о-пліч.
Я командир твій в цьому світі, але в безсмерті — ти мій щит.
Твій перший біль і мій останній навік заковані в граніт.

24 травня 2026 р.

Окопи дихали тротилом, земля ковтала жар й свинець.
Я вів тебе в гаряче пекло, де кожний крок — це був кінець.
Ти мій боєць і ми з тобою— залізом спаяні в одне.
Ми йшли на штурм, де кулі шили людське життя, мов щось пусте.

Рвонуло так, що згасло сонце, осколки вигризли траву.
Я впав углиб німого грому, затиснув рану, ледь живу.
І крізь червону каламуть я бачив, як тебе сікло —
Проклята сталь порвала простір і влучила тобі в чоло.

Кров запікається на касці, ти тихо гаснеш у диму.
І мій наказ застиг у горлі, я криком пробиваю тьму.
Один на двох запеклий сонях, один на двох кривавий гріх —
Я вижив, бо твій ангел смерті мене крилом своїм зберіг.

Тепер я тут. Бинти вже зняли, реве вогонь, згорає ніч.
Мій друже, мій полеглий брате, ми не підемо пліч-о-пліч.
Я командир твій в цьому світі, але в безсмерті — ти мій щит.
Твій перший біль і мій останній навік заковані в граніт.

24 травня 2026 р.

Прилетів у квартиру «шахед»,
П’ятий поверх — сестри квартиру.
Натворив цей покидьок бід,
Слава Богу — хоч всі живі.

Речі носимо з п’ятого в низ,
Речі ті, що дивом вціліли,
На ногах мускули, ух,
Жаль, Олімпійські ігри гайнули.

Я напевно медаль там взяв,
Була б хоч якась розрада…
А так — бігаєм вгору і вниз,
Після того кацапського гада.

Ось такі у нас тут діла,
Немає часу на сайт завітати,
Навіть Муза гуляти пішла,
Щоб мене не відволікати.
26.02.2026 Війна

Ти ще не усвідомлюєш світу,
Чужий світ вже вбиває тебе,
Відірваний від свого дитинства,
Він спалити намагається все.

Ти не володар своєї ще долі,
Чужа свідомість до тебе прийшла,
Вона нищить і дух твій, і волю,
Все коріння спаливши дотла.

Підступність та сила – її точна зброя,
Не щирі слова та суцільна брехня,
До подоби своєї ліпити вас хоче,
Стираючи пам’ять твою до нуля.

Дитинко, тримайся, тебе пам’ятають!
За кожного з вас ми б’ємося, знай,
Батьківщина дітей своїх не кидає,
За кожного бореться з силами зла.
17.02.2026 Війна
…………………..