Це бій не двох. І справа не в образах,
Не в тім, чіє слово ктіше, чій удар сильніший.
Тут йде війна за важелі і фази,
За те, хто в місті — справжній БОС.
Не про характери, не про “хто кращий”,
Не про симпатії чи рейтинговий зліт.
А про систему, що, розкривши пащу,
Під шум війни ховає свій скелет.
Вдягають у мундир цивільний мир,
Щоб самоврядність стишити до шепоту.

Народ стікає кров’ю, пацани в посадках,
А ви там, бл*ха, все ділите бабки!
Вам пофіг на сльози, на біль і на втрати,
Вам аби кишені свої набивати.
​Шо ті президенти, шо ваші міністри,
Шо ради, шо судді — одні гумористи.
Ви думали, люди сліпі і не бачать?
Як ви жируєте, поки тут плачуть?
Між вами різниці — ну просто нуль,
Як між купою бруду і свистом від куль.
​Ви глухі до крику, вам схеми лиш сняться,
Як тендери пилять, як бабки крутяться.
Мільярди течуть, як зміюки, крізь пальці,
А ви нам розказуєте про “страждальців”.
Тихо, таємно, під шумок війни,
Крадете майбутнє у пацанів!
​І кожен з вас каже: “Така, мовляв, доля”.
Та йдіть ви до дідька! У нас своя воля!
У серці не жаль, там вже лють закипає,
Народ це терпіти вже сил більш не має.
​Ви, чуєте, гниди? Ви ж не титани!
Ви просто тимчасові, дешеві путани.
Не боги, не духи, а просто брехня,
Що правду ховає серед білого дня.
​Але ми стоїмо! Чуєш? Народ цей живий!
Побитий, роздертий, але, сука, свій!
І поки мотор в моїх грудях ще б’ється —
Вам це все, тварі, назад повернеться!

Народ стікає кров’ю, пацани в посадках,
А ви там, бл*ха, все ділите бабки!
Вам пофіг на сльози, на біль і на втрати,
Вам аби кишені свої набивати.
​Шо ті президенти, шо ваші міністри,
Шо ради, шо судді — одні гумористи.
Ви думали, люди сліпі і не бачать?
Як ви жируєте, поки тут плачуть?
Між вами різниці — ну просто нуль,
Як між купою бруду і свистом від куль.
​Ви глухі до крику, вам схеми лиш сняться,
Як тендери пилять, як бабки крутяться.
Мільярди течуть, як зміюки, крізь пальці,
А ви нам розказуєте про “страждальців”.
Тихо, таємно, під шумок війни,
Крадете майбутнє у пацанів!
​І кожен з вас каже: “Така, мовляв, доля”.
Та йдіть ви до дідька! У нас своя воля!
У серці не жаль, там вже лють закипає,
Народ це терпіти вже сил більш не має.
​Ви, чуєте, гниди? Ви ж не титани!
Ви просто тимчасові, дешеві путани.
Не боги, не духи, а просто брехня,
Що правду ховає серед білого дня.
​Але ми стоїмо! Чуєш? Народ цей живий!
Побитий, роздертий, але, сука, свій!
І поки мотор в моїх грудях ще б’ється —
Вам це все, тварі, назад повернеться!

МАЙДАН ВІДБУВСЯ – ПАМ’ЯТЬ НЕ ЗГАСАЄ

Майдан відбувся, десять літ минуло,
Та досі його рани нас болять,
У пам’яті нічо́го не заснуло,
Про це ми будем за́вжди пам’ятать.

Майдан відбувся, та болить і досі
Й не зможе він ніко́ли відболіть,
Відлуння йде й по нині в стоголоссі,
І йтиме упродовж віків-століть.

Майдан відбувся… Дим, вогонь і жертви,
Небесна сотня, що тоді лягла…
Їм довело́сь загинути, померти –
Ворожа куля вцілила, знайшла.

Майдан відбувся – пам’ять не вмирає,
Лягли герої перші вже на нім,
І десять літ уже війна триває
У мо́їм кра́ї ріднім і святім.

Майдан відбувся, вмився він у крові,
Дух непокори всіх туди привів,
І до Вкраїни прояв був любові,
Неначе рій, майдан тоді гудів.

Майдан відбувся – пам’ять не згасає,
В серцях герої, що на нім лягли,
Майдан палав й любов у нас палає,
Й жалобу вже роки́, як одягли.

Майдан відбувся, горем оповитий,
Небесна сотня… Пам’ять… Десять літ…
А кожен з них мав і по нині жити…
Про нас уже тоді дізнався світ.

18.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1006253

Будь ласка не гнівіться ви на мене,
Я не себе, я світ цей прикінчив
Не в тому справа, що я навіжений
Чи божевільний, зовсім ні. Я просто жив:
Не високо літаючи у мріях,
Я брався за роботу будь-яку,
Й не тішився в примарених надіях,
І більшого не прагнув ні в яку.
Амбіції мої залишилися в виші,
Коли студентом пізнавав науки,
Там у бібліотечній штучній тиші,
Я вперше вирішив накласти руки.
Та то було пусте, то юність в мить заграла,
Вона бува пульсує у кожного із нас.
Все ж долю більш жорстку життя підготувало,
Її розповідаю у післясмертний час.

Працюючи інструктором у свої двадцять шість
Я ще на двох халтурах мусив підробляти,
Це щоб було як жити, і щоб було що мати,
І щоб себе й сім’ю прогодувати. Почув одного разу вість
Про мітинг на Майдані і дебати.
Там люди віру мали, я теж хотів то мати.
Ні Митний, ані Євро союзи не цікавлять,
А щоб спокійно жити й нормально зароблять,
А депутати хитрі зі сцени словом бавлять,
Завжди що їм знайдеться без діла розказать.
Набридли розкрадання ті їхні і обмани,
Тому й народ стояв
В мороз під глас Руслани.
Проходили в зажурі
Бентежні дні і ночі
Вінки й свічки похмурі
Шептали так пророче…

Й посипались коктейлі не з молока, а з крові,
Співали гімн на площі і прославляли край,
Тіла складали штабелем і проклинали знову
Тих злодіяк і Господа просили: «Покарай!»
Нарешті президента позбавили посади,
Що нею скористався і обкрадав народ,
Він нею зловживав і жадний був до влади,
Позбавивши нас вибору і права, і свобод.

Малесеньке затишшя й надії палімпсест,
Усмішка перемоги, а після – знову крах,
На сході України постав новий протест,
Де звинуватив нас в нечистих справах «враг».
Намалювався він коли і як не знаю,
Напевно ще до того, як в нас віджали Крим,
В новинах «врага» кажуть, що ми фашизм вславляємо
І залишаєм лиш розруху, смерть і дим…
Така нещасна доля віки Вкраїну мучить,
Бо посяга на неї гієна повсякчас,
А досвід поколінь людей ніяк не учить,
Вони у казку вірять, й стріляти йдуть по нас.

Якщо народ місцевий не хоче разом встать,
А навпаки чужинцям свідомо помагає,
То нащо їхні землі від них же рятувать?..
Відповіді немає, а реквієм вже грає…

У ніч жорстоку й люту
Під обстріли потрапив наш батальйон.
Частина захоплена в полон
Всі інші повмирали… Ніколи не забути
Їх очі, тіла в крові, останній подих-стон…
З мішком на голові кудись нас привезли,
Більше намагались отак вселити страх,
Допитували, били і глумились,
В полоні ж – не в гостях…
«Враг» знав: живими ми не треба,
Одяг в свою личину,
В руки лопату – і копати
Нас на передову, щоб ми були стіною,
Щоб нас свої же били, ну а коли не станеш –
Куля в спину, кров-калина –
Так пав мій товариш.
Вижив я і ще нас сім, рани не смертельні,
Завтра знову змусять всіх йти у бій пекельний.
Та не страшно того бою, не страшно вмирати,
А лякає думка та, що стріляють в брата.
По ту сторону від нас наші рідні й друзі,
Вони мусять воювати й жити у напрузі.
Через те, що не навчились тут сини Вкраїни
Симоненкових пророчих чути слів таїни:
“Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину”
Через те, що закривали вуха і серця,
Щоб не чути пророцтва Тараса-отця:
“Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі”.
Через те, що оглухли у вільній неволі…

Настала година, волочать нас в бій
В повітрі дух смерті сичить, наче змій,
Я падаю, інші штовхають конвой
Граната в руці… Експльозія… Покой…
Уповільнився час… Наші душі звільнились…
А може… мені це все просто наснилось?..

2015 р.

Краще самій, аніж самотній серед всіх.
Залежати від натовпу — хвороба.
Гірше — залежати від чар твоїх,
Коли твій інтелект приваблює й подоба.
Змішалися в коктейль всі почуття й думки.
Серце про тебе, розум про ідею
Кричать і навпіл розривають, на куски.
Можливо відстань є та панацея…
Але ні час, ні відстань не у змозі
Забрати з пам’яті твій образ, що полонить.
Рік новий скоро буде на порозі,
А серце манить, серце манить, серце манить…
Чи ще побачу карі очі, сповнені вогнем,
Стриману усмішку, ті ямочки на щічках?..
Життя складне і сповнене дилем.
Нагадують про тебе музика і синьо-жовті стрічки…
2014 р.

• Твір:

  Минуло довгих дев’ять літ,
  Як полягла НЕБЕСНА СОТНЯ,
  Покрив майдан вкраїнський цвіт.
  Була́ та мить неповоро́тна.

  Чи щось змінилося у нас?
  Чи ми в житті відчули зміни?
  Страшна доба, важкий в нас час,
  Літають кулі, рвуться міни.

  Були́ пекельними ті дні
  У чотирна́дцятому році,
  Майдан в диму́ і у вогні́,
  Лила́ся кров на кожнім кроці.

  У вічність СОТНЯ відійшла,
  НЕБЕСНОЮ її назвали,
  Вона під кулі з дому йшла,
  Життя герої там відда́ли.

  Ті дні у пам’яті живуть,
  Це неможливо нам забути,
  І рани ті не заживуть.
  Чому́ біда та мала бути?

  Хотіли краще жити ми
  І йшли майбутнє відстоя́ти,
  На захист стали там грудьми́,
  І довело́сь життя віддати.

  Тоді поліг наш перший цвіт,
  Ряснів майдан в ті дні тілами,
  Минуло довгих дев’ять літ -
  НЕБЕСНА СОТНЯ в серці з нами.

  20.02.2023 р.

  © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
  ID: 946603

• Твір:

  Небесна сотня...Серденько болить,
  Вони полягли за вільну Україну!
  "- Мамо! Я так хотів у мирі жить",
  "- Тато, я не знав, що загину!"

  Горять свічки на тому Майдані,
  Ллються сльози, душа плаче...
  Не повернути вже дитину мамі,
  Батько заспокоює терпляче...

  Та Герої наші не вмирають!
  Вони небесними янголами стають,
  Кожного з нас вони оберігають,
  Крила надії нам дають...

  20.02.2023. С.М. Онисенко

• Твір:

  Небесна сотня...Серденько болить,
  Вони полягли за вільну Україну!
  "- Мамо! Я так хотів у мирі жить",
  "- Тато, я не знав, що загину!"

  Горять свічки на тому Майдані,
  Ллються сльози, душа плаче...
  Не повернути вже дитину мамі,
  Батько заспокоює терпляче...

  Та Герої наші не вмирають!
  Вони небесними янголами стають,
  Кожного з нас вони оберігають,
  Вони крила надії нам дають...

  20.02.2023. С.М. Онисенко

• Твір:

  О, мій проплачений Майдане!
  Людською кров’ю та життям.
  В одних це був останній ранок,
  Для всіх — табу на вороття.

  Проснулась гідність, вирувала.
  Стіною став безстрашний люд.
  Хіба ж тоді країна знала,
  Що й серед них є клан Іуд.

  Здавалось, бій то був останній
  За непохитність вільних душ.
  Ми — нація, не вівці в стайні!
  Й не продаємося за куш.

  Там смерть дивилася нам в очі,
  А в них лиш погляд в майбуття.
  Вірші читалися пророчі
  Про вічну віру в бороття.

  А недоумки насміхались
  Про «ібонітові палки».
  І над героями сміялись,
  Запхавши совість в покути.

  Наївний люд то все проковтне.
  І більшість стане на граблі.
  І кров’ю знов земля промокне,
  Й поглине темрява в журбі.

  Барчук Р
  29.11.22