Уже тополя вся безлиста,
Хміль більше пагонів не плів,
Пряма дорога, ледь горбиста,
Між опустошених полів.

Земля вся зорана, волога,
Хлюпа калюжа з-під коліс,
В село впирається дорога,
Де гнеться низько верболіз.

За кіньми віз усе котився,
Не затихаючи скрипів,
Мінявся захід, червонився,
Спускався вечір до дворів.

Й криниці корба заскрипіла,
З-за тину пес озвався чийсь,
Десь хата комином диміла
І дим городами стеливсь.

09.11.2025.
Ганна Зубко

Знов журавлі
ключем летіли вдаль,
І сум летів за клекотом услід,
На них дивився
з боку мого жаль,
Стояв у смутку берег, тихий брід

Хрестилась небу
і птахів хрестила,
Світило сонце, вітер підлітав,
Усе ніжніше даль та голубіла,
І жаль сильніше душу обпікав.

01.11.2025.
Ганна Зубко

Клин ви́соко у небі пролітає,
І сум між ними,
в крилах журавлів,
Сліз пелена вже очі застилає
Та стрімко погляд
слідом полетів.

Провів птахів у даль,
до небокраю,
Повз шелест осені,
спустілих берегів,
І знов сльоза за іншою збігає,
Тривожить сум,що порохом осів.

01.11.2025.
Ганна Зубко

Покрили хмари густо небо,
Не чорні — сірі, як туман,
Крутився вітер понад степом,
Дороги снігом замітав.

А ні душі ніде, пташини,
З'явився коник, сані тяг,
У них, в мохнатій кожушині,
Мале, допитливе дитя.

І лепетало радо діду,
Що все до себе пригортав:
„Я до бабусі в гості їду",
А дід „Но!" конику гукав.

25.10.2025.
Ганна Зубко

Покрили хмари густо небо,
Не чорні — сірі, як туман,
Крутився вітер понад степом,
Дороги снігом замітав.

А ні душі ніде, пташини,
З'явився коник, сані тяг,
У них, в старенькій кожушині
Мале, допитливе дитя.

І лепетало радо діду,
Що все до себе пригортав:
„Я до зими у гості їду",
А дід „Но!" конику гукав.

25.10.2025.
Ганна Зубко

Перебирає вітер листя
В осінніх променях скупих,
То спокійніший, а то злиться,
А то на мить, гляди, притих.

Повсюди листя — між травою
Вже спокійнісінько лежить,
Побіля ніг, над головою
Дивним метеликом летить.

Неначе клаптики тканини,
Немов квіткові пелюстки́,
У поміж з пір'ям, що згубили
Вітром почублені пташки.

25.10.2025.
Ганна Зубко

Люблю́ цю пізню, жовту по́ру
І літо бабине, дощі,
В нічному небі, на Покрову,
Вже прокричали журавлі.

І листопа́дом вже дивує,
Поміж туманами веде,
Про неї пише хтось, малює,
Журливі ноти хтось бере.

А я давно вже не співаю,
Журба по осені веде,
Щось в ній загублене шукаю,
Спокійне, тихе, гомінке.

19.10.2025.
Ганна Зубко

Захотілось березу обняти,
Упіймати росу на калині,
Йти не треба далеко, шукати,
Біля річки вони, у долині.

І вже тут, у тумані легко́му,
Де рукою до нього подати,
Поза сірими стінами дому
Із полегшенням можу зітхати.

Обіймаю березу, тулю́ся,
Щебетання ловлю́ гороби́ні,
Навкруг себе невпинно дивлю́ся
У помітні вже зміни осінні.

Вони всюди — у квітах, у листі,
У траві і колючій ожині,
Інші ро́си, уже не іскристі,
Все ж пасують червоній калині.

22.10.2025.
Ганна Зубко

Захотілось березу обняти,
Упіймати росу на калині,
Йти не треба далеко, шукати,
Біля річки вони, у долині.

І вже тут, у тумані легко́му,
Де рукою до нього подати,
Поза сірими стінами дому
Із полегшенням можу зітхати.

Обіймаю березу, тулю́ся,
Щебетання ловлю́ гороби́ні,
Навкруг себе невпинно дивлюся
У помітні вже зміни осінні.

Вони всюди — у квітах, у листі,
У траві і колючій ожині,
Інші ро́си, уже не іскристі,
Все ж пасують червоній калині.

22.10.2025.
Ганна Зубко

Струсив вітер вже листя чимало,
Хоч і теплий та з силою рве,
Все котилось стежками, літало,
Що лишилось — в траві зогниє.

Сутеніє, взявсь дощ накрапати,
Уже з півночі холодом дме,
Зміни осені, сад не впізнати,
Лиш похрускує гілля сухе.

24.10.2025.
Ганна Зубко