Потурай серцю, не сердься,
Коли зазнаєш невдачі – не плач ти/йди дальше.
І через всі ці негаразди, в цей час ти
Стаєш тільки сильнішим, мудрішим.

Досвід набувається крізь рани,
Стер підошву, шукаючи свої храми.

Щоденні молитви про щастя людини,
З якою хотілося прожити життя, але вже не буде ні днини.
Пригнічує усвідомлення того, що сталося,
І спогади про те, як сильно і ніжно кохалося.

День за днем – ідуть роки,
Лиш з голови нікуди не зникають спогади.
Розбиті на дрізки рожеві окуляри,
І сонце в душі заховалося за хмари.

Але ніщо не погасить внутрішнього світла,
Вже давно скотчем заклеєні всі рани та вікна,
Лиш би ще разочок заглянути їй у вічі,
І забрати цей погляд із собою у вічність.

Все колись стає історією,
Вічність на землі годі і шукати.
Варто в пам'яті своїй карбувати хронологію
Подій, тривог, героїв, втрати.

Бо ніколи цього нам не забути,
Ніколи вже не буде, як раніше.
Аби тільки було з ким поруч бути,
З кимось рідним, з ким життя миліше.

Самотнє місто, хоч людей мільйони
Вирує коханням, якого вже немає.

Червоногвардієць, Третя Рота – нині частина міста Лисичанськ.
В полоні його мали розстріляти, готувався до самогубства, написав передсмертну записку.
Художник слова
Чи знали ви, що в оригіналі вірша В.Сюсюри "Любіть Україну" (вперше опубліковано у 1944 р.) замість звичних нам:
"Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…"
"Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами…"

"Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…"
"Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі…"

"в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах…"
"в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах…"

"Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…"
"Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!"

Особисто я – не знав, тому що в школі мене вчили "інтернаціональній" версії вірша, редакції 1951 року, після радянської цензури. Надіюсь, що за сьогоднішніми навчальними планами вчать оригінал. Наратив "братніх народів" насаджується нам вже не одне століття, і щоб вижити українські культурні діячі мали або йти проти себе та підпорядковуватись тотальній цензурі на користь партії, або іммігрувати, хоч це було дуже складно. У всіх інших випадках нашу інтелігенцію або репресовували, або вбивали (навіть не знаю, що з цього краще).
московія досі має на меті знищити нашу націю та ідентичність, але ми не дамо цього зробити, завдячуючи та підтримуючи ЗСУ, відроджуючи і розвиваючи власну культуру.
Отже, нам потрібно викинути і стерти насаджені наративи та "радянську цензуру" з усієї творчості наших митців та головне – зі своєї свідомості, аби будувати процвітаючу Україну.

але ми знаємо, що "без неї ніщо ми – як порох і дим". І хоч як складно не було б, потрібно "любити у труді, у коханні, у бою, в цей час коли гудуть батареї".

Буду вдячним за поширення допису та діліться творчістю, яку потрібно декомунізовувати. Зробімо це разом!

P.s. Аранжування, написане в 2020 році, знайдене в шухляді та можливість посидіти за роялем породили цей запис.

Щастю немає меж,
Коли зустрічаєш близьку людину до душі.
Головне, щоб і вона в цей момент зустріла теж,
Бо кохання мертве, коли хтось – так, а інший – ні.

Я загубив себе. c
Втративши тебе. Es
Не варто так кохати,. Aes
Безмежно кохати. f, G

Твій смак
c, B, f, Aes
Пр. Не забуду ніяк
Твій смак

Я так і не зробив тобі пропозицію,
Не зробив ніщо.
Ти обрала серцю моєму опозицію,
Ще би знати за що?

Не встиг зробити тобі пропозицію,
Може і на добро.
Це допомогло побороти стагнацію,
А тобі і так всеодно.

Дарував тобі квіти, с
тішились наче діти, В
Не знаю де спогади тепер свої діти Aes, g

Життя удвох ми хотіли прожити.
c, H, Aes, f-g

Радію болю в серці,
Бо значить ще живий.
Не кохають тільки мерці,
І ті, хто в душі понурий.

Коли зашнуровую свої берци,
Відчуваю подих вітру молодий.

Кохання тануло разом з снігом,

Турбото і втіхо душі моєї,
На шляху до тебе подолаю усі гори і скелі.
І прийшовши – побачу лиш твою відразу,
Чому не зрозумів я цього одразу?

Чому не збагнув, що все в житті плинно?
Що не варто кохати до безтями, невинно.
Лиш дотик та погляд мають чарівну силу,
А тільки через телеграми – кохання гине…

Чи то я настільки невправний у слові?
Що не зміг передати палкість свого кохання?
Хоч ти і кажеш: "Справа не в тобі",