Я пам'ятаю той день у суді
Ти не до мене прийшла тоді
Та наші погляди перетнулись
І світ змінився назавжди
Іскра пробігла і я зрозумів
Це більше ніж просто мить
Ти стала сенсом моїх доріг
Ти навчила мене любить
Ти дружина солдата,моя висота
Моє тихе кохаю крізь гуркіт війни
Ти моє серце моя доброта
Моє світло серед темноти
Навіть коли між нами фронти
Навіть коли небезпека зима
Я знаю кохана,ти чекаєш мене
Бо ти моя доля,доля одна

Ти прала форму, що пахне дощем
І сіллю дороги і димом ночей
Ховала тривогу у теплій їжі
В очах берегла для мене степи
Твої листи ,як маленькі міста
Де я живу поки точиться бій
Кожне"як ти ?"мов жива висота
Що повертає додому мій спокій

Ти дружина солдата,моя висота
Моє тихе кохаю крізь гуркіт війни
Ти моє серце моя доброта
Моє світло серед темноти
Навіть коли між нами фронти
Навіть коли небезпека зима
Я знаю ,кохана,ти чекаєш мене
Бо ти моя доля,доля одна

Якщо впаду,ти триматимеш небо
У своїх долонях у вірі німій
Я знаю кохана ти чекаєш мене
Бо ти моя доля,доля одна
Якщо впаду,ти триматимеш небо
У своїх долонях у вірі німій
І йду вперед,бо вернутись так треба
У твій маленький упертий наш світ

Мчить уперед між сотнями очей,
Рве час і простір, мов папір, невпинно,
По рейках днів, під перестук ночей,
Де кожна мить — як станція єдина.

Навколо сонця танець свій веде,
Кружляє — їй назад шляху немає.
А за вікном вагона час пливе,
У купе — сміх, а десь і плач лунає.

Їй шлях чумацький світить уночі,
А вранці сонце серце зігріває.
Ми — пасажири різні, не святі,
І кожен свій маршрут неясний має.

Гудок гуде під кроками людей,
Тримає наші сльози і провини,
І кожен слід — як сповідь без ідей,
Як тихий крик у серці України.

Прилипла, мов реп’ях, лиха війна —
П’є кров, немов вампір, життя смакує.
Земля в жаху, а у чужих руках
На неї зброя ядерна чатує.

І якщо руки кожного — це міст,
Який тримає потяг над провалом,
То світ ще має шанс піти у ріст —
І не загинути під ядерним завалом.

09 квітня 2026 р.

Коли почалася війна — світ затих,
Завмер у польоті вічному.
Мов час, що розсипався тисяччю крихт
У вакуумі космічному.

І тиша кричала гучніше за грім,
Розколюючи небосхили.
А ранок, мов вирок, приходив у дім —
Будив навіть тих, хто не жили.

Життя заніміло, затиснувши біль
У стінах, у вікнах, у тінях.
І кожен тримав свій крихкий світ без сил
На власних душевних руїнах.

І погляд дорослішав швидше за час,
І слово ставало бронею.
А серце кипіло і кликало нас
До бою вставати душею.

Та навіть крізь попіл і чорну імлу,
Крізь втрати, атаки й розплати,
У серці не гасне надія жива —
І змушує жити… і встати.

29 березня 2026 р.

Широким кроком мандрує весна —
По стежках, що вчора дрімали,
Яскраве проміння сипле сповна,
Щоб серце й душа розквітали.

А там, де сніг ще тримався за край,
Струмки заспівали грайливо,
Від сну пробудився сонячний гай —
Стоїть, мов те диво щасливе.

Широким кроком — і тане журба,
Тривоги ховаються в тіні,
Жадані мрії весняна верба
Дарує новим поколінням.

Крокує весна, упевнено йде,
Крізь люту війну, біль і втому —
Надію несе, що таки прийде
Мир бажаний — всупереч всьому.

28 березня 2026 р.

Закриваючи очі, я бачу війну —
Не примару, а вибухів грім.
Вона дихає поруч, ламає, гримить
І заходить без стуку в мій дім.

Закриваючи очі, доноситься крик —
Той, що в серці застряг назавжди.
Він не має ні мови, ні віку, ні слів —
Лише біль, що не знає межі.

Закриваючи очі, я бачу вогонь —
Не зі свічки, не з мирних вогнів.
То палають будинки, мрії, сни і життя,
Наших любих дочок і синів.

Закриваючи очі, я хочу втекти
У світи, де не чути сирен.
Та війна повертає — не можу піти,
І лишає свій слід серед тем.

Закриваючи очі… та марно — вона
Все одно залишається тут.
І тоді я відкрию їх, щоб не мовчать,
Щоб тримати життя на плаву.

Бо допоки ми дихаєм — світ ще стоїть,
Попри морок, руїни і страх.
І хоч зараз він нищиться, гасне й горить —
Ми утримаєм світ на плечах.
28 березня 2026 р.

Аби закінчилась війна,
І Перемога довгождана
Не забарилася,- прийшла.
Така омріяна, жадана.

Аби закінчилась війна,
Не мчали дрони і ракети,
Сирена більше не гула,
Ховатись не було потреби.

Нам не забути днів лихих,
Полеглих в битві за майбутнє,
Тих, хто залишився в живих.
Сміливість, мужність, дух могутній.

Ми відштовхнемося від дна,
Усунемо біду, руїни.
Аби закінчилась війна,-
Збудуємо нову країну.
03 березня 2026 р.

Як боляче і страшно прокидатись
Від звуку вибухів у себе за вікном,
Тримаючи в обіймах найцінніше,
що спить дитячим ще солодким сном…
Дитя іще не розуміє, що в світі є десь навіжений кат,
Який від вседозволеності геть дуріє
Воздай же, Господи, йому за все в стократ….
Можливо вже тоді його народ прокинутись зуміє?!
І вмиється кровавими сльозами цей Кремлівський гад….
За цю війну, за наші сльози й втрати ,
За тисячі обірваних життів,
За всіх хто не устиг ще так багато,
За тих, хто в небо вже злетів,
За тих, кого сплюндровано й убито,
І закатовано в підвалах ФСБ,
За наш народ, що у підвалах сидить
І вірить в світлу силу майбуття,
За тих дітей, що народитись ще не встигли
І не народиться уже ніколи через них…
За все Господь воздасть вам по-заслузі
Чекай, народ російський, воздасться за все катюзі…
Та лиш біда у тому, що цей кат
Щиро вважає, що він "не виноват"…
Солодко спить в імлі брехні і пропоганди
Поки його гвалтують по самі гланди…
А знаєте, що найдивніше в цій фігні?
Те що їм подобається жити в цім лайні…
Нічого не забудеться у Бога,
Й на ката вже чека його дорога…
Героїв же чека вічне життя,
Народ наш щиро вірить в майбуття…
У свято перемоги й миру
Воно вже недалеко десь в ефіру…
Чекаємо як зможуть наші діти
Так щиро перемозі порадіти,
І обійняти рідних всіх своїх,
І помолитися за всіх, хто недожив…
Хто передчасно вже пішов до Бога –
Молитися за те, щоб настав мир і перемога….
05.06.2022 р. Час 5.45

Скільки живу і гадки я немала,
Що зможу зненавидіти когось аж так…
Тепер, на привеликий жаль, узнала….
Впізнала в москалях свій страх.
Нехай би швидше вже Москва та клята впалала,
Нехай грім Божий покарає їх!
Прошу я , Господи, воздай їм позаслузі
За всіх дітей, за матерів, за всіх людей,
Що постраждали враз…
За тих, хто тілом ще живий, а дух десь бродить поруч…
За сльози діточок і матерів,
За кожну краплю крові, нашого солдата,
За сльози юних вдів, майбутніх матерів…
За весь нарід, за всіх хто став нам поруч,
І постраждав від ницих тих катів…
Прошу я, Господи, помилуй нас ти грішних,
Пробач мене за те, що я роблю…
Бо я не зможу вже пробачити ніколи,
того що зроблено у наших всіх містах…
Закарбувалися навічно, ніби в коло:
Ірпінь та Буча, Волноваха, Харків…
А в Маріуполі, то просто жах…
Такого вже забути неможливо,
Пробачити не можна і за сотню літ…
Цвіт нації пішов уже на небо,
Щоб вимолити в Бога наш нарід.

03.04.2022 р.
Час 17.40