Коли ти був, цвіли ромашки і тюльпани.
Коли ти був, співали солов'ї.
А зараз – квітнуть хризантеми,
А зараз – плачуть мріями дощі.

Коли ти був, бандана яскравіла на чолі,
Коли ти був, чекали звуки і пісні.
А зараз – тиша вкрадлива сичить,
А зараз – день перекриває ніч.

Коли ти був, чи коли я була?
А зараз пісня є? Чи музика німа?
26.06.23 ©Ірина Вірна

Приснись мені, як тиха ніч,
Як літній дощ на листя впав,
Як зоряний небесний клич,
Що серце раптом закохав.

Прийди, мов вітер із лісів,
Мов шепіт трав, мов світла ніжність,
Щоб серед тіней і часів
Знайти ту саму теплу втішність.

Приснись, як місяць у вікні,
Що світлом тче нічні казки,
Щоб зникли спогади сумні
І знову світ ставав легким.

Бо в снах, де ти —- мій спокій спить,
Там дім і ріднеє село.
Приснись хоча б на одну мить,
Любов щоб серце віднайшло.

Ну золото, а не дівка
Трудиться, мов бджілка.
Зранку вся уже у справах
День її в яскравих барвах.

Прикидається у п'ять,
Коли всі ще міцно сплять.
Швидко одяга хустину,
Чує спів уже пташини.

Швидко йде вона у хлів,
Погодує всіх корів,
Виведе пастись й подоїть,
Жоден парубок не встоїть.

Дівка міцна і смілива,
І розумна , і вродлива.
Ціну собі вона знає,
І про себе файно дбає.

Зустрівся вранці їй Петро,
Молоти їхав він зерно.
Дівка йшла уже із поля,
Той кричить "привіт мов, Зоя".

"Ну привіт. Ти не жартуй
Краще трохи пригальмуй".
Парубок був гарний він,
І зазнав недавно змін.

З міста повернувсь в село,
Весною, коли все цвіло.
Хатина біла і своя,
Ще й має трохи він гроша.

А Зойка ж любить видних хлопців,
Та ще й розумних, майже науковців.
Петро ж освіту вищу має,
Уміннями своїми сяє.

– Заходь увечері на чай!
Моя хатина отам вкрай,
Поговоримо про все на світі,
Розповім цікаві вісті.

Зоя посміхнулась вмить,
От Петро її навчить .
– Авжеж, прийду, ти дочекайся !
Та трохи запізнюсь – не ображайся.

Вдома роботи багато у мене,
Та бажання наше взаємне.
– Все, побігла Петро.
Робити і далі потрібно добро.

Час все спливав, дівка вся у роботі,
Ліпить вареники, все при нагоді.
Петрика ввечері нагодує,
Якість вона гарантує.

Прибігла на чай вона у хатину,
Взяла із собою трохи гостину.
Петро смакував і мило всміхався,
Зою хвалив і втішався .

Мов "така дружина мені треба
Буде в ній моя потреба".
Працьовита й господиня
Буде мені – берегиня .

Зоя сміялася, мов кінь
Ти завтра глянь у далечінь
Там 7 корів пасуться – всі мої
Та скоро будуть тут в дворі.

Тепер господар у них є,
Й Петро у п'ять вставать буде.
І разом будем ми одна сім'я
То ж треба грати весілля.

Петро не проти був, але
Писати книги – то святе
Коли ж тепер писати їх?
Моїх статей, моїх утіх….

Встигнеш, любий, ти усе
Потім заведем гусей.
Ти пиши, вони пасуться
Думки вірні враз зберуться.

Здивувавсь трохи Петро,
Не очікував ніхто,
Що завзята дівка Зоя,
Причарує цього хлопця.

Та разом будуть всі щасливі,
Справи є усі важливі.
Та поміж цього треба пам'ятати:
Любов потрібно віддавати.

27.06.2025

Твої очі для мене – Всесвіт.
Глибина в них така безмірна!
Задивляюсь – і я вже деспот
своїх мрій, і бажань,… і тіла.
Я катую себе думками,
що без тебе не можу жити.
Я вбиваю себе словами,
хочу жадібно тебе пити.
Твої очі – то рай для мене,
море в штиль, сад без гроз та вітру.
Від очей тих пульсують вени,
в них – блакить всіх волошок світу.
Твої очі – моя спокуса.
Я грішу, та вертаюсь знову.
В них пірнаю у вир розпусти
і тону під твоїм покровом.
Твої очі – це твоя зброя,
і мене ти нею вбиваєш!
Розум прагне чимдуж на волю,
але серце моє тримаєш.
Твої очі – полон солодкий,
добровільно я йду на муки.
Мить без тебе – кара содомська,
день без тебе – як рік розлуки.
Твої очі – мої зітхання,
але ти мене з ніг підіймаєш.
Твої очі – моє кохання,
ти це знаєш, давно це знаєш…

07.07 .2025

Соняхами жовтими
Літечко квітує,
На душі так сонячно,
Бо тебе люблю я.
Добрим теплим поглядом
Ти за мною стежиш.
Почуваюсь молодо,
Ти ж, неначе лебідь

Обнімаєш міцно так,
Кутаєш у ніжність.
А зима наші серця
Нехай не засніжить.
Холод не торкнеться їх,
Байдужість і старість,
Хай не в"януть там повік
Кохання троянди.

2017 р.

Навесні,
із пробудженням ранкової зорі…
Навесні
я співатиму тобі мої пісні.
Навесні –
ці пісні бентежно-лагідно-сумні.
Навесні
я чекатиму тебе в своєму сні.
Навесні…
навесні…
навесні…
2023 р. ©Ірина Вірна

Я несу тобі квіти –
Світанковий жмуток.
Весняні мрійноцвіти –
мій тобі подарунок.

Я несу тобі сяйво,
У долонях тримаю.
І не буде вже зайвою
моя пристрасть-кохання.

Я несу тобі слово –
це таємне зізнання.
Хай воно і не нове,
але все ж не останнє.
11.04.23 ©Ірина Вірна

Незчулася – а граю в лицемірство.
Не зналася, але тепер свати.
Не вірила, але повсюди звірство.
Не плакала, та це не назавжди.
Не думала, але це все реально.
Не зичила, але ,на жаль , збулось.
Не мучилась, бо ж це все віртуально.
Не скучила. Уже так повелось.

Чому ти зраджена?
Життя…
Чому ображена?
Прощай.
Чому так боляче?
Мине.
Ну а за що це все?
Хитне.

Хитне не раз,
а ти поплач.
Потім забудь.
Тоді пробач
і йди вперед:
до своїх мрій,
до всіх бажань.
Ти тільки дій!

Це не твоя вина.
Нема
пояснень вчинкам.
Там пітьма.
Ти спину рівно-
тільки так!
Для тебе – сонце.
Він – слабак.

Ще буде щастя
і любов.
Ще буде радість
без умов.
Він був лише знак,
що не твоє.
Кохання там
вже не живе.

Ти справжня завжди.
Ти свята.
В тобі – краса
цього життя.
Себе цінуй найперше!
Знай:
для тебе сяє
небокрай!

І коли ти прийдеш до мене,
Не побачу твоєї тіні
Не тому, що пульсують вени,
Не тому, що це по обіді,
Не тому, що обрАзи грають
То сумне, то веселе мецо,
Не тому, що уже не мають
Більше наші зустрічі сенсу;
Не тому, що осіння злива
Топить розум – завжди топила,-
Не тому, що весна грайлива
Вже, незчувшись, тепло розгубила.
…Усе просто.Не маєш тіні.
Так, хотіла давно її вбити.
Не могла, стоячи на колінах,
Щохвилини примарою жити.