Осінь піде, надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Вже снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег, стихне верболіз,
Потухне посмішка,
вже сум буде зітхати,
А вітру може заманутись сліз.

Осінь піде, надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Вже снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег,
стихне верболіз,
Не посміхатись —
схочеться зітхати,
Ще, знаю, вітру
заманеться сліз.

Ганна Зубко
12.10.2024.

Осінь піде,
надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Знов снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег, стихне верболіз,
Не посміхатись —
схочеться зітхати,
Ще, знаю, вітру заманеться сліз

Ганна Зубко
12.10.2024.

А за вікном барвиста осінь
Останні подихи тепла
Відгомоніло літо в росах
І так давно весна була
А день на день такий не схожий
Немов би літо і зима
Похмурий день і день погожий
Вчорашній день…його нема
Тече вода струмки і ріки
Ріки вливаються в моря
Черговий день новий світанок
У небі ранішня зоря
На все свій час старі слова
На кожен час своя пора
Осіннє листя вітер носить
Та тільки осінь догора
Впаде на Землю білим снігом
Холодним привидом зима
Усе мине усе мина
На кожен час своя пора
Прийде весна і зацвіте
Прийде весни нова пора

Спокій осені — кращий із ліків,
Ним вже тішуся, подих ловлю,
Позвав вкотре,
до себе покликав
Літом стомлену душу мою.

В сонце лагідне,
вітер де бродить,
У тумани густі і дощі,
В прохолоду,
що вечором ходить,
У той сон, що зі мною вночі.

Втечу з дому до ближнього гаю,
А чи дальше пройдусь, до лісів,
Спокій той із душею з'єднаю,
Вона просить і розум велів.

Ганна Зубко
25.09.2024.

Кличе осінь у ще один день,
Голубінь неба в вікна кидає,
В нім немає пташиних пісень,
Там мелодія інша лунає.

Іде стежка в траві з споришем,
Слідом сонце, згори заглядає,
Тішить осінь, веде своїм днем,
Прохолодою плечі вкриває.

Верболіз, очерет, край води
Тиху хвилю у зілля ховає,
Манить тінь від старої верби,
Що потроху вже листя скидає.

Пожовтілі стоять береги,
Тиха річка під сонцем дрімає,
Веде втома у тінь, до верби,
Що, мов руки, гілля простягає.

Ганна Зубко
23.09.2024.

Приніс вітер у гай прохолоду,
Ледь помітною в тишу влетіла,
А верба, задивившись у воду,
Жовте листя скидала-губила.

Тихий луг,не яскравий,не квітне,
Цвіркунів,ні метеликів в травах,
По-осінньому небо привітне,
Посміхається сонцем у хмарах.

Котить хвиля,ховається в зілля,
На каміння, пісок набігає,
Ніжна тінь визирає з-під гілля,
Баби літом йде осінь, літає.

Ганна Зубко
20.09.2024.

Все питаю себе,
чим так осінь манить,
З нетерпінням
чому виглядаю?
І дощем, і туманом,
і як листя летить,
Кольорів її
ніжність сприймаю.

Так мені до душі
прохолода, мов тінь,
І що можемо
сумом ділитись,
Також вітер прудкий —
баский її кінь,
Любуватися,
впоміж журитись.

Ще чарує мене
калиновий вінок,
Й позолота яскрава
у клена,
Мов люстерко, прозорий,
прохолодний струмок
І ні жовта трава,
ні зелена.

Осінь вабить мене,
у свій простір манить,
В ніжне сонце,
у вечір ласкавий,
У туманах, дощах
вона йде, шелестить,
Кожний день
загадково-цікавий.

14.09.2024.

Сунуть небом хмари,
вечоріє, дощить,
За вікном
дуже швидко темніє,
Там вже осінь іде,
ледь грозою шумить,
Дивись, слідом зима забіліє.

Встигне осінь, потішить,
подивує своїм
І туманом, і лагідним сонцем,
Завітає до всіх берегів і садів,
Посміхнеться у кожне віконце.

14.09.2024.

Все питаю себе,
чим так осінь манить,
З нетерпінням яку виглядаю?
І дощем, і туманом,
і як листя летить,
Кольорів її ніжність сприймаю.

Ще мені до душі
прохолода, мов тінь,
І що можемо сумом ділитись,
І той вітер прудкий,
немов баский кінь,
Любуватися, впоміж журитись.

Ще чарує мене
калиновий вінок,
Й позолота яскрава у клена,
Мов люстерко, прозорий,
прохолодний струмок
І ні жовта трава, ні зелена.

Осінь вабить мене,
у свій простір манить,
В ніжне сонце,
у вітер ласкавий,
У туманах, дощах
вона йде, шелестить,
Кожний день
загадково-цікавий.

14.09.2024.