Дивилось небо,
сонцем посміхалось,
З'являвся вітер
й знову десь зникав,
Стежка вела,
у листі вже звивалась,
Мінявся гай, до осені звикав.
Ласкали промені
і клена, і калину,
Сонливий вітер
листям шелестів,
Та вів розмову
щебіт, згори линув,
У переплеті з сумом він летів.
01.03.2024.
Тривожний крик…
неначе зойк лунає…
Дивилась знизу тиша на політ,
Птахів від себе осінь відпускає,
У сумі погляд кидається вслід.
Світило сонце,
вітер дихав в спину,
Виднівся обрій,
здалеку стрічав,
Вдивлявся погляд
в нечітку картину,
В безмовній тиші
все ще проводжав.
Потусклим листям
осінь шелестіла…
Плескала хвиля
в зіллі, осоці…
За небокрай
вже зграя відлетіла,
Сльозою сум
котився по щоці.
01.03.2024.
Літо приходить, як сонце в світанні,
Вогнем розпалює жар в душах.
На небі блакитному танцює вітер,
І трави та квіти розквітають у садах.
Спекотні дні, що веселі шепчуть,
Людські серця в них розкриваються в сонці.
Море ласкаво волочиться в обіймах,
І хвилі співають, наче таємничі рікою пісні.
Літо — це час пригод та нових вражень,
Коли серце б'ється в ритмі життя.
Усі мрії розцвітають, мов квіти в саду,
І кожен день — ніби вірш, написаний коханням.
Запах солодких фруктів і квітучих полів,
Радість та щастя, що наповнюють наші душі.
Літо — це пора, коли кожен момент — скарб,
І ми відчуваємо себе живими, мов вітер у полі.
Нехай літо триває, як мить у казці,
Де кожен день — як чудовий дивний подарунок.
І в цьому світлім вальсі, мов на танцполі,
Ми відчуваємо велику любов до життя.
Зима приходить, як казка у снігах,
Вітер заметілі дарує нам вдачу.
На деревах крижані квіти розцвітають,
І всюди біле покривало розкладають.
Снігопади танцюють у небесній гавані,
І кришталеві сніжинки танцюють в карнавалі.
Природа засинає під великим покривом,
А серця тремтять у вогні новорічних свят.
Зима — це час мрій і ніжності в серцях,
Де кожен крок, мов казковий вальс.
Мороз відчувається в повітрі,
І кожен подих, мов хмарка в синім косині.
Зима — це час зимових радощів,
Коли діти весело грають в снігу.
І серцям даруються нові надії,
У цій порі, де кожен день — новий витвір.
Нехай зима приносить нам тепло,
У душах і серцях, де завжди є місце коханню.
І в цьому сніговому вальсі, мов на танцполі,
Ми відчуваємо велику любов до життя.
Осінь приходить, мов диво велике,
Вона змальовує світ у золотім відтінку.
Листя жовте й червоне танцює вітер,
І дерева в сонячному світлі виглядають квітками.
Холодні ранки, прозорі й тихі,
Дозволяють серцям пробуджуватись в спокої.
У повітрі пахощі землі та вогню,
Що гріє душу, наче відчуття кохання.
Осінь — це час спогадів і мрій,
Коли серцям хочеться линути в світ ніжний.
Усе живе й тліє, неначе в огні жаги,
І душа моя в тиху осінню ніч занурюється в мрії.
Линуть ріки в часі осіннім спокоєм,
І відбивають в своїх водах барви осені.
Осінь — це пора, коли земля спокійно спить,
І в душі кожної людини світлі спогади оживають.
Нехай осінь приходить, мов казка кожного разу,
Із своєю теплотою та мудрістю особливою.
Осінь — це час, коли душа наша знаходить внутрішній спокій,
І ми, танцюючи під дощем осіннім, відчуваємо велику вдячність за життя.
Лине пахощів ніжна весняна пора,
Пісень пташиних мелодія.
Заквітчані поля, як картини уві снах,
Веселка кольорів на зелених травах.
Дерева прокидаються від зимового сну,
Буття квітне ніжно, мов казка ясна.
Ріки течуть спокійно, ніжно ласкаво,
Веселка водних бризків, наче срібляста грана.
Душа наповнюється радістю і спокоєм,
Весняний вітер здіймає душу вгору.
Серце ллється співом, мов річка весела,
Весна – це мрія, що є у житті кожного.
На землі чарівній, де кожна пора – диво,
Весна приходить, з ласкавим промінням весняним.
Квіти розцвітають, веселка на небі нам віщує:
"Життя прекрасне, повне радості і мрій!"
Літо настає, сонце горить на небі вогнями,
Ріки співають свої мелодії, ліс гомонить в тіні.
Пташки літають, мов кольорові стріли,
Веселка у серці, веселка у душі – вічна весна!
Осінь приходить, листя золоте кружляє в повітрі,
Туман пливе низько, сіяючи загадки і таємниці.
Журба відходить, як вітер у поле,
Мудрість осені вчить нас цінувати кожен момент.
Зима наближається, з гарячих відомостей стежка мовчить,
Сніг падає, як вічний поцілунок природи.
Мороз вишиває вікна крижаними малюнками,
Серце відчуває спокій і тишу, як ніколи.
Кожна пора року – це казка, що розкриває таємниці світу,
Весна, літо, осінь і зима – вони об'єднують нас у круговерті часу.
То як пісня вічна, то як диво чудове,
Пори року – це краса, що дарує життя нам у подарунок.
Зграї ворон і голубині
Кружляють в небі --- на весну!
Неначе в ніжнім павутинні
В сплетінні спогадів живу.
Мого села весна згадалась,
Той хрускіт льоду на ріці,
Як танув сніг і оголялись
Стежки, дороги, камінці.
Текли струмки, переливались,
Крик білих чайок долинав,
З-під неба ще птахи злітались,
Погляд обіймами стрічав.
Тихенько капала вниз стріха...
В калюжі тріпавсь горобець...
Була в тім радість, була втіха,
Спішилось в берег навпростець.
Звало туди, тягло, манило,
Де очерет стояв-рудів,
Сонце ласкавістю світило,
В хвилях гойдався
лід, хрустів.
11.02.2024.
Тихий дощ
рештки снігу їсть-точить,
Спохмурнілий все день позира,
Тягне в сон,
наче трохи урочить,
Загадкова зимова пора.
В переплеті в ній
осінь з весною,
Вже підсніжники
погляд шукав,
Роздивлявся бузок із вербою,
Подих вітру весняний спіймав.
В двір, з-за тину,
весна заглядає,
Сніг дотанув,
миттєво зітлів,
Від землі
в небо погляд злітає,
Щоби раз ще
зустріти птахів.
Той ключ-клин
хоч один, а чи зграю,
Обцілує мій погляд усіх,
Знов в минуле своє заглядаю
До подій незабутніх, доріг.
10.02.2024.
Пробігся вітер
берегом, рікою,
Сковзнувся льодом,
сніг розворушив,
Махнула-привіталася рукою,
Вітер утік,
між хмарами поплив.
Немає з ким
побавитись, здмухнула
Сніг із долонь,
посипався до ніг,
Здригнулась гілка,
пташка чи порхнула,
Догнати погляд
все-таки не зміг.
Порозважався
явором, вербою,
Крук пролетів повз,
крилами махнув,
У кризі річка,
зілля з осокою,
І очерет, без вітру
мов заснув.
22.01.2024.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
