Від тополь в’ється стежка
до гаю,
У волошках та маках вінком,
Гороби́ну принадила зграю
Вже пшениця достиглим зерном.
Ту росу, що зали́шив дощ зранку,
Допив вітер, і сліду нема,
Простелив луг свою вишиванку—
В ніжних квітах зелена трава.
Далі стежка, крізь щебет та
шелест,
Попід хлюпіт води біля верб,
Споришами рясними десь стелить,
Десь зникає, час ніби стер.
19.01.2026.
Ганна Зубко
Віє вітер вже на захід,
На ту річку і село,
Де колись жив дід мій, прадід,
І кріпацтво де було.
Берег панство засадило,
Все родило там, цвіло,
Ним життя моє бродило,
Молодим як ще було.
І ті груші досі родять,
Біля річки, нагорі,
Гнуть роки їх, бурі трощать,
А вони стоять старі.
В’ється берег кривобокий,
Плине річка крізь місток,
Її велич — хрест високий,
На камінні, де горбок.
23.05.2025.
Ганна Зубко
Віє вітер вже на захід,
На ту річку і село,
Де колись жив дід мій, прадід,
І кріпацтво де було.
Берег панство засадило,
Все родило там, цвіло,
Ним життя моє бродило,
Молодим як ще було.
І ті груші досі родять,
Біля річки, на горі,
Гнуть роки їх, бурі трощать,
А вони стоять старі.
В’ється берег кривобокий,
Плине річка крізь місток,
Її велич — хрест високий,
На камінні, де горбок.
23.05.2025.
Ганна Зубко
Помалу день іде, плететься,
Вітрець дворами гонить,
Тихо із комина дим в’ється, —
То хата люльку курить.
У білій шапці кущ край тину,
На сонце поглядає,
Стягнув поволі, шапку кинув
І плечі розправляє.
В’їжджа в упряжці
кінь в ворота,
Слід ззаду доганяє,
А двір роззявив свого рота
Та снігом позіхає.
Все хата вікнами дивилась,
Мов кліпала очима,
Повилась стежка й зупинилась
Під самими дверима.
Курила люльку, дим все вився,
Між теплих стін тулила…
Вже снилась хата,
двір той снився,
І совість там бродила.
25.12.2024.
Ганна Зубко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
