Коли гасне місто і день затихає в утомі,
А м’язи гудуть від важких п’ятнадцяти годин,
Я не розчиняюсь у звичному колі та домі —
Я залишаюсь зі світом один на один.

​Звідки береться та сила, що змушує встати,
Коли вже, здається, вичерпано весь ресурс?
Це не зірки, не везіння, не виграні карти —
Це внутрішній вогонь, що тримає мій курс.

​Він був зі мною на вулицях, де я ріс і кріпився,
Він грів мене там, де вітри були люті й різкі.
Я жодного разу в житті не здався й не спився,
Бо цей вогонь випалював сумніви всі хиткі.

​Це не пожежа, що нищить усе без розбору,
Це жар коваля, що гартує щоденно мечі.
Це та іскра, що тягне мене тільки вгору,
Коли навіть зорі сховались від мене вночі.

​Він гріє мене, коли холод у людських серцях,
Він світить, коли шлях стає надто тернистим.
Цей вогонь — моя правда, мій виклик і шлях,
Що робить мій подих глибоким, гарячим і чистим.