В кутку кімнати, де пітьми глибини,
Плете, мов павутину, сивий час.
Він тягне миті з кожної хвилини,
І непомітно обкрадає нас.

Він сипле пил на пожовтілі книги,
Вплітає срібло в пасма золоті,
Руйнує створені із криці криги,
Що ми звели на власному путі.

Ми — лиш паяци на рухомій сцені,
Де декорації — це ночі й дні.
Тримаємо їх міцно в своїй жмені,
Та час їх пожирає у вогні.

Ловлю хвилину — кришталеву вазу,
Що ладна впасти, як крихка сльоза.
Життя не повторити двічі зразу,
В цій неповторності — своя краса.

Розмова неба із німим камінням,
Трава, що проростає крізь граніт…
Вплітаємося ми своїм корінням
У місце, де народжувався світ.

Секунда — кожна мить, що догорає,
Насправді не зникає назавжди.
Вона для нас основу закладає,
Вплітаючи в майбутнє наші дні.

27 травня 2026 р.

чай гарячий дає наснагу,
наливає душу по вінця теплістю.
грудень скрадливо моститься під ковдру,
застеляє вулиці м'якою сніжністю.
оживають спогади в іскрах сонячних,
вже на скронях біліє паморозь.
відголоски дитинства тримаю в долонях,
прикладаю до серця, переживаю наново:
перші кроки твої по хрумкому снігу,
перші падіння на замерзлій калюжі,
перші хапання за руку мами – підтримка,
перше "я сама" в ковзанах на крижанці.
сніговія December'ська
занурює в спомини…
кожна згадка — нова миттєвість у казці.

13.12.2025 Ірина Вірна 💙💛