Це війна залишила шрами на моїй душі, не заростуть і за роки,
Та нашу країну вони наповнюють, як вирви-окопи,
Я б так хотів сказати, що все пройде, що все це забудеться,
Та неможливо забути те, що з ними відбулося,
Я б так хотів, щоб ніхто не знав цю війну, цю криваву заграву,
Щоб жили всі у мирі, у полях, у садах біля ставу,
Та не всі прагнуть миру, та не всім як ми люди,
Ба знайте ми не забудем, не закинем це діло нікуди,
Хтось вбивався, хтось мріяв, а хтось помирав,
Та не кожен хотів навіть мрію пустити…
І можливо забудуть, пройдуть-пробіжать мимоволі,
Та це ж нам помирати в жовтому полі,
Під небом, чорним від диму і злоби,
Де повзають нелюди, та може ж здобудем,
Їх всіх, всі страхи й сподівання-надії,
Переживем, переборем, пройдемо,
І схилим голову перед столітнім древом,
Що поливати кров'ю наші батьки.<br>Просто людина

Навколо вороги, повір мені browser,
Не звертаю на них уваги,
Іди без образи,
Пахне порохом і кров'ю навколо,
Ти не забудь це моє слово,
Забудь про все навколо,
Навколо буревій з диму та крові,
Та ми станемо на ноги з тобою,
Ми підемо кудись де пустота,
Побачимо що час нам на вівтар,
Забудемо усі сирени і образи,
Повір мені browser,
Воно того варте повір,
Хоч ми сидимо в хліву без волів,
Та не варто забувати хто їх прихопив,
Ти в перед важко – так треба,
Якщо дуже складно – побачиш ти небо,
Не забувай слова мої ніколи,
Хоч і не сказав я жодного теплого слова.<br>Просто людина

Ти, просто людина, віриш ти в це чи ні,
Думка і лайка, повага до батька,
Десь там, на глибині, хочеш цього, чи ні,
Це так просто, ніби йти вперед, на автоматі,
Та автомати кричать, і ти не байдужий я знаю,
Я знаю все і не знаю нічого, про тебе, про мене, про всіх,
Хотів би сказати що можу я щось тут змінити,
Та шлях він один: тернистий, складний,
Поточений ямами й борознами, окопами й димом сліз,
Тож: кров'ю і потом, криком і пилом – живи,
Знай, що ти не один – ми тут усі,
Тонкі й товсті, високі й короткі,
Ідемо туди ж, куди й ти…<br>Просто людина

сиділа я якось на лавці,
думала про все мов в казці,
аж потім вирішила оглянутся
зрозуміть, що хочется сміяться
від гірких сліз, стікаючих по мні.
згадуючи все хороше,
все забуте, все найкраще,
знову гірько плачучи в серьоз.
згадую дитинство,
кусок душі відразу відриває.
поглинаю я щороку,
в моє маленькеє містечко,
де росла маленька я.
прихожу я погостити,
вспоминати все хороше
все забуте все найкраще
в полії пустому.
своїм тілом я сиділа там,
на траві колючій, бездоганній
і вже не віриться, що жила я
в час той золотий.
віриться лиш в то,
що давно я вже померла,
але душа без покійна, приходе гостювати.
хожу я по старим вулицям
де все забито спогадами,
не можу я там вже ходити
розуміючи, що все
найкращий час уже пройшов .
тепер я можу лиш гадати
де мені все це вспоминати
в полі, чи на лавці?
гіркі сльози в мить перетворилися в усмішку,
коли згадала я, що проживала це все я.
час летить занадто швидко,
зрозуміла тільки я.
Стала з лавки, підтерла льози,
та пішла я в дім, де продовжую ревіть.
<br>Жуйко Леоніда

ти – тиша
з тобою залишусь
ти – море
в тобі знайду якорі
ти- берег
поруч з тобою дім побудую
ти – дощ
від тебе сьогодні не йду, не тікаю
ти – таємниця
тебе збережу, тебе не знайдуть
ти – відстань
я пройду, не зіб'юсь зі шляху
ти – диво
з собою візьму…

<br>Тетяна

Ти десь у Всесвіті
Не знаю навіть ім'я твоєї планети
Маю потребу дотягнутися до тебе
Чи, може, ти ближче?
Ти десь у новому сузір'ї
Що створив його сам
Чи, може, ти ближче?
Я не літаю на твої висотах
Я лиш в уяві малюю сходи
Маю потребу знати, хто ти
Ти десь далеко, за горизонтом
Кожен день я ближче на крок
Не змінюй, прошу, свої координати
А поки я збудую мости
Віднайду всі дороги
Приходи хоча б в сни
Приходи…<br>Тетяна

Дозволь я буду з тобою
За твоєю спино́ю
Тихо малюватиму крила
Дозволь я буду над тобою
Куполом
Від груди каміння, що раптом посиплеться
Дозволь я буду твоїм зором
Ясним
Коли навпомацки правду шукатимеш
Дозволь я буду твоїм вогнем
Стану попелом і навчу тебе відпускати
Дозволь я буду твоїм дощем
Я сльози твої заховаю у краплі
Дозволь я буду твоєю землею
Коли опори всі буде зруйновано
Дозволь я буду твоїм повітрям
Від задухи зневіри і розпачу
Дозволь я буду за руку з тобою
По кожну сторону
Дозволь я буду твоєю Вірою
Дозволь я буду Вірою в тобі́
<br>Тетяна

Я танцювала під дощем
Без тебе
"Вчорашніх нас"
Я танцювала під дощем
Без тебе
Танець вільних людей
Той зараз дощу
Сьогодні належить мені
Світ дивувався
А я танцювала
Без тебе
Я і не знала, що не перестала
Любити
Дощ<br>Тетяна

Він кохав її до нестями,
А вона… ніби в клітці тій.
Марив він, та на жаль не тямив,
Що вбиває в ній цілий світ.
Лише в небі вбачала щастя…
Така доля у двох була,
Вона просором тихим стала, а він все ще домашній птах…<br>Тригуб Юлія