Тієї ночі ми сиділи втрьох
Кожен з нас мав у думках «своє».
Хтось думав про родину,
А хтось про все відразу.
У мене ж у голові була думка лише про одне.
Що буде завтра? Не хочеш мені люб’язно підказати?
Чого мовчиш, давай відповідай!
Я добре знаю, що зараз ти присутній
І слухаєш про те, що я запитую тебе.
І знову тиша… Невже так складно?
Невже багато від тебе я прошу?
Ну прошу, дай ти відповідь мені!
Час йде, а відповіді немає.
Та й зараз не до цього, вже потрібно далі йти.
Встаємо, збираємо речі, все готово.
Момент настав і знову маємо йти…
Тільки прошу тебе, будь завжди зі мною
Та з тими, за кого своє життя віддав ти вчора.
Мій брате, прошу тебе,
Не мовчи…

<br>Юрій Подорожний

Ну, от – нема, знову
Кудись полетів
Слухай, Малий,
Чи як там тебе
Микола
Шо за товариш
У тебе такий
Так – наче нічого
Трохи товстенький
Та все то таке
Останнім часом
Пиріжків їсть багато
Моя тітка йому
Їх пече
Тітці він дуже
Подобаєтьсяє
Каже – його ти тримай
Він і не п'є
І не курить
Чоловік, якийє
Любить варення
Проблем з такими нема
Та тільки хотіла
З батьками його
Познайомить
Так вискочив
Прямо з вікна
Добре, що другий
Поверх
Та все-таки високо
Якось воно
Що за товариш ?
Невже ти і досі
Цього не знаєш ?
Кажеш вискочив
Через вікно
Завжи історію
Якусь розкаже
Залітає
– Я на хвилинку
Прощається
– Скоро вернусь
Звуть його Калсон
На даху він живе
У сусіднім будинку<br>Олександр Протас

Яка краса в тому тумані
Неначе пишуться казки,
Туман присів у своі сані
Та орошає колоски.

Малює вітер, хмари гоне,
Лелека лагодить свій дім,
А небо сіре та червоне
І місяць порається в нім.

Мені захтілось малювати
Писати хочеться вірші
І плани навіть будувати
В даано занедбаній душі

ТГ<br>Яна

Ой зима , зима – ти прекркасна ,
Чим ти зимо нас порадувала ?
Може снігу принесла ,
Може і смачні ласунки ,
Та найкращі подарунки ,
Мандаринки від бабусі ,
Та звичайно гарних друзів.

<br>Скрипка Софія

Скільки пройдено доріг,
Скільки сходжено стежинок
Та усі вони прилинуть
Та й на батьківський поріг.

Всі вони як вишиванки
І яскраві, і сумні
Та приводять нас із вами
Знов на батьківський поріг.

Біля хати стежка в"ється,
У саду й там, де моріг.
Кличе і вона, і серце
Все ж на батьківський поріг.

Скільки є стежок на світі
І широких, і вузьких.
А зупиниться все ж біг їх
Там, де батьківський поріг.

2020 р.<br>НЕОНІЛА

І от настала осінь наша
Ясна , ніжна та прерасна
Над хатинкою кружляла
Осінь наша прекрасна

<br>Скрипка Софія

Вони чують, но не слухають
І кожен день так
Ти дивишся на годиник
І сидиш думаєш коли вже на стане завтрашній день
Але іноді у тиші серце знаходить відповіді, яких не чуєш серед шуму дня

Ти дивишся в небо, і кожна зірка — це ще одна мить, що йде.
Вони зникають, а ти все чекаєш, коли почнеться щось інше
Одні проблеми сьогодні, а завтра що?
Завтра — це лише ще один день у списку.

Ніхто не знає, що принесе, але всі чекають на зміни, що не приходять.
День за днем повторюється
Ти біжиш, але здається, що не рухаєшся.<br>Діана Панченко

Не вмирають герої, ні їх імена,
Та все ж і на світі стількох вже нема!
Чому так болить і у грудях пече,
Схиляюся гірко, зайдуся плачем…
Як чорна діра і немає їй дна,
У душах настала страшна ця війна.
Руїни від міст, від мостів лиш провалля,
Поранене небо, вороже зухвалля,
Скалічені долі і вбиті родини,
А там де садочки- одні домовини…
І гинуть, все гинуть наші герої,
Як часто зникають із передової!
Як часто портрети їхні в газетах,
І крик матерів чує наша планета…
Молю тебе, Боже, врятуй Україну,
Пошли мир і спокій у кожну родину!
Хай висохнуть сльози батьків і дітей,
Помилуй мільйони невинних людей!
В Твоїх руках кара на всіх ворогів,
І сила, і правда, і велич, і гнів!
Земле моя рідна, моя Україно,
Будь мужня і сильна в лиху цю годину!<br>Юлія Веремчук

І знову цей час
Так тяжко для нас
Зникають в заході сонця
Мої думи безсонні
І в тиші нічній
Мене ти зустрінь

Очі твої як морозу туман
А серце твое як колір троянд
Вітер та сніг, кружляєм так звично
Мені би з тобою зостатись навічно
Танцюєш зі мною, на льду йдуть розколи
Тебе я більш не забуду ніколи
Останні подихи, фрази
С тобою ми більше не будемо разом
Прокинусь від сна, остання надія
Навіть не думай, це лише мрія
Роки ідуть, час минає
Кохання моє в тумані блукає
Будеш зі мною із забутого сна
Думками якого лечу я до дна<br>Анастасія Вінцковська

У тьмі я тону.
Чи це реальність?
Не чую себе,
Лиш беззвучна в'язкість.

Де я? Хто я?
Чи є я взагалі?
Чому всі живі,
А я — як тінь, мертва в тузі?

Мене рве від них,
Від їхньої радості,
Енергії, руху.
Я ж лишаюсь в пустоті.

Чому не можна
Залишити мене?
У тіні забути,
В безодні забрати. <br>Тьмяний Багнет