Пробач, що не написала,
що старалась забути почуття.
Суцвіття ломить ребра,
серце мучить вина.

Твої слова короткі,
ніби лезо..буває.
Мої слова лунають,
і чорна кішка дорогу обриває.

Але я все забуваю,
Те, що було між нами.
Та здається, й не було —
Вітер розніс словами.

Все, що минуло, згасло,
Стерте у снах туманних.
Лише пусте і марне,
Що залишилось — тане.

Ти завжди в пам'яті будеш,
Та в серці ти не зостанешся.
<br>Тьмяний Багнет

Я готова була написати для тебе
І зорі, і комети
Я вважала що ти центр світу
Від якого не поїдеш

Я завжди говорила тобі
Ти сонце, моя мрія
Але ці слова важкі
Більше не почути тобі

Я заховала всі почуття в скарбничку
І ключ від неї я викинула в океан
Щоб ніколи більше,
Не чути себе такою розбитою

Тепер ти мені кажеш:
Чому ти мені не пишеш…?
Але я все знаю
Що ніколи не була потрібною..

Чи потрібно закінчити це все?
Чи можливо я стану щаслива..?
Я пишу тобі портрети,
але не відкрию свою душу.
<br>Тьмяний Багнет

Під пальцями клавіш танцює світ,
Швидко лине музика, як птах у небі.
Кожен акорд – це вічність, що не має меж,
У світі мелодій я відчуваю себе вільною.

Світло вільності ллється з кожним звуком,
Розпливається мелодія у дзвінкому році.
На крилах музики я лечу над всім,
Відчуваю вільну душу, легкість у польоті.

Так граючи на фортепіано,
Відчуваю свободу у кожному дзвінку.
Мелодія виводить на висоту,
Даруючи вільність, незалежність, сміливість.<br>Тьмяний Багнет

Смерть приходить тихо, як вечірній вітер,
Несе з собою спокій, як осінній листопад.
Вона не кличе, не стукає у двері,
Та все ж її прихід — неминучий лад.

Тихо згасає день, як свічка в сутінках,
І час стирає сліди наших дій.
Вона — не ворог, не кара за провини,
Лиш новий шлях у безмежний світ мрій.<br>Тьмяний Багнет

Хвильовий Микола, син правди й борні,
Письменник і воїн у світі пітьми.
Кривавим червоним накреслено долю,
Талант і відвагу, свободу й волю.

У вирі ідей, в протиборстві страху,
Залишив свій слід на серці народу.
Загасла свічка у темному краю,
Та світло лишилось, як вічна нагода.<br>Тьмяний Багнет

У Кременці ніч, тиша мовчить,
Ліхтарі світлом зорі навіщають.
Сигарета тліє, дим пливе вгору,
Очі карі мерехтять, мов зорі з небес.

Місто мовчить, у сні заблукало,
Скука обійми свої розгортає.
Думки тягнуться до Львова коханого,
Де метро і ночі, і тебе спам'ятає .

У Львові життя, там серце б'ється,
Там нічні вулиці, там душа сміється.
Ліхтарі блищать, мов мрії ясні,
Вірші народжуються у ритмі нічні.

Хочу туди, де життя гомонить,
Де метафори в'яжуться у міському світлі.
Карі очі у темряві горять,
Зорі на небі шепочуть про тайни.

Кременець тихий, мрій моїх ковчег,
Але Львів манить, мов незвіданий шлях.
Література, ночі, зорі ясні,
Сигарета тліє, думки линуть до Львова в сні.<br>Тьмяний Багнет

Ця мить для мене, наче лезо,
І ти говориш завжди різко.
Ти для мене — лише ніхто,
Ми не маємо нічого спільного.

Я стримую сльози, що рвуться текти,
Вони мов пісок, що можуть пекти.
І серце палає, душа — на шматки,
«Ти лише ніхто», а знайомі — завжди.

Я чую твій голос, у грудях тепло,
Твій ніжний тон — мов небо втішне.
І сонце стає неначе палкіше,
Дощ ллє сильніше, сніг мете швидше.

Мої сліди до твого серця зникають,
Я тепер не знаю, хто я така.
Не знаю, що це — любов чи журба,
Але з тобою я чую тугу й кохання.

Це кохання болюче, як скло, ріже душу,
Я — кришталь, що ти легко розбила.
Вірші, що пишеш, дарують тепло,
Та я відчуваю своє безсилля.

Ти — мов кришталь, що тримаю під серцем,
Ти грієш мене, навіть під небом.
Я не знаю, хто я, що це кохання,
Та воно вбиває, не має прощання.

Ніколи нікого так не кохала,
Як тебе одну… на всю мить обіймала.<br>Тьмяний Багнет

Океан безкраїй, глибокий і синій,
Хвилі зірками обіймають небес,
Шепочуть таємні вітри свої співи,
Небо торкається сутінків меж.

Високо в хмарах пливе горизонт,
Бліде сонце торкається краю,
А море й небо — єдиний фронт,
У якому весь спокій ховаю.

І плинуть години у тихій імлі,
Що розчинились у синій воді…
Але в кінці, між хвиль і добра,
То очі твої дивляться вглиб неба

Той океан — це погляд твій ніжний,
А небо — безкрая блакить очей,
Де гублюся я, як човен нестримний,
Тоне у глибині, мрійних ночей.<br>Тьмяний Багнет

Вітром злітає ніч у Чикаго,
Місто занурене в світло ліхтарів,
Тут зникають всі турботи та ваги,
Вино червоне ллється між келихів.

Скрипки звучать у ритмі джазу,
Мелодія пливе крізь тіні й світло,
Танці хмільні, мов квіти в разу,
Люди кружляють, мов у мріях сміло.

Ніяка турбота не тримає нас нині,
Келихи підняті в темряві ночей,
Місто велике, та ми не самі,
Вино і танці – це наші друзі й мечі.

Світло ліхтарів грає на обличчях,
Сміх і слова, що підкорюють час,
Мрії злітають у танці, як в вітрилах,
Ніяка буденність не заважає нам.

В Чикаго ніч – це час для магії,
Вино і танці – ключі до таємниць,
Ми в обіймах ночі, у гармонії,
Розчиняємося в ритмі і блиску столиць.<br>Тьмяний Багнет

У тіні його музики моє життя почало розквітати,
Його слова були, як солодкі мелодії, щоб наповнити ніч,
Його пісні були як сонячні промені в найтемніші дні,
Його мелодії надихнули мене на вірші.

Поет такий солодкий, як слова, які він сказав,
Музикант, чиї пісні наповнювали мою душу і торкалися серця,
Його мелодії стали піснями радості без меж,
І його мелодії були як промінь світла серед небес.<br>Тьмяний Багнет