Моя любов мені сказала ні,
і я паскудно й довго чувся винуватим.
Мені здавалось все на висоті
а залишився сам босий і голий

І я пустив любов
я ж не тюрма для птаха.
Навіщо здався їй
старий й дивакуватий.

я ще не раз чув ні,
пускав їх й сам йшов спати.
Бо склалось так,
що я один, а їх багато.

АП

Холодною осінню
під запах груш і яблук,
свистять по казанах
рагу і плов.

Тріщать дрова в печі,
на кухні стигнуть страви,
і ти тріщиш,
не подаючи хліб на стіл.

Завірюха гралась, кидаючи в лиця зорі,
звичайний зимовий сірий день,
звичайні саскачеванські морози…
дай Боже, мені закохатись в цей день.

І сльози мої раптом
обернулися сміхом:
я натрапив на її фото
через чверть століття.

«Охолонь, малюк!» — ви чули хоч разок
від дівчини, на рік чи місяць старшої?
А через десять років погляд її згас,
і вигляд, і окрас стали смирнішими.

І жалості твоїй не буде місця,
коли дівчат навколо буде море,
і в морі цьому ти акула,
небезпечний.

О, не майся, друже, просто крокуй далі,
кожен порив, кожна мить прекрасна.
Лови момент, поки він іде в руки,
ще трохи — і віддасися весь нудьзі.

І ти іншим, сам не відаючи, наробив горя,
та не годиться серцю дівчат кричати від болю.

МК

Це було вісімнадцять років тому,
а я й досі пам'ятаю запах ваших парфумів.
І ловлю себе на сенсі ваших слів,
що сколихнули світ до самих підвалин.

Драпування, тюль і блиск піриту,
свічки, канделябри та іриси.
Було все чудово в той наш вечір,
та прекрасніша за все — лиш Ви.

Спалах всередині, все роман,
розділився навпіл цілий світ,
метеора світло — і загадана мрія,
і сиджу в тюрмі своїх здогадок.

Що ж бо Ви в той вечір загадали,
Що тепер ми знову сидим з Вами.

АС

Ти до такого і не звик,
і забракло твоїх сил,
на грудях стоїть підбор,
ти повалений з дня до ночі.

Полюбив — тоді звикай,
рот і слів не розпускай,
ти герой, ти ж чоловік,
є на все своя причина.

Хто літав — тепер повзи,
хто кричав — тепер шепчи,
якщо хочеш ти любові,
не лінуйся потерпи.

Ось така вона — любов,
їсть печінки, смокче кров.

АС

Ти до такого і не звик,
і забракло твоїх сил,
на грудях стоїть підбор,
ти повалений з дня до ночі.

Полюбив — тоді звикай,
рот і слів не розпускай,
ти герой, ти ж чоловік,
є на все своя причина.

Хто літав — тепер повзи,
хто кричав — тепер шепчи,
якщо хочеш ти любові,
не лінуйся потерпи.

Ось така вона — любов,
їсть печінки, смокче кров.

АС

Скажи мені, та, яку любить душа моя,
де Ти відпочиваєш опісля полудня,
яке дерево береже твій спокій,
поки квіти упоюють твій нюх.

Доки день палає спекою
і тікають тіні, повернись додому.
Коли зорі сплять у світлі дня,
бережи себе під дахом дому.

Прийде ніч і не дасть нам спати,
ти покинеш наше обійстя,
і під ясним небом синім
будеш очі свої балувати.

Піднімися, вітре з півдня,
і принеси мені запах любові моєї!

УП

Полонила ти серце
одним поглядом очей твоїх,
одним намистом
на шиї твоїй.

Золотий мед
капле з уст твоїх.
Мед і молоко —
язик твій.

Одним поглядом твоїм
напоюєш тисячу днів.
І серце, і шлунок
підвладні чарам твоїм.

Увійду в сад твій —
і заберу наділене долею.

УП