Повернись додому, ніжний,
Ангел серця Золотий.
Дивною піснею напоєний,
вогонь гасне над золою.

Гасне день по краю неба,
перелізла через пліт
крупна місяця святиня
над кущами пишних рож.

УП

Марсель. На дворі друга ночі
Дитина спати вже не хоче
Їй би побігати пожити
й мене з собою в двір жене.

Пробігли ми крізь центр міста
Ось флігель, козирок, баріста
прозора сукня із батісту
і коротесеньке каре.

Листок ванілі, сир, лате
ми сидимо удвох в кафе
зморщений носик, гіпюрова хустка
нутелла, карамель, гофре.

Якби ти просто, знала те
як сильно, я люблю Тебе.

УП

Пожалій себе, мила пташино,
Страшний сон тобі знову наснився.
Коли вітер тебе заколише,
Коли серце почне частіше битися.

Там тебе в небесах чекають
Буревісники в вільному трансі,
Вони ждуть, що літатимеш з ними
І забудеш дар нашого дня.

Підкорюючи холодні вітри,
Ти забудеш про задушливе літо.
Не розбудить роса твої очі,
Якщо ти не почуєш мене.

Ну а я стою босий, безкрилий,
І благаю тебе: та зостанься.

УП

Ми попрощаємось, і Ти залишишся собою,
будеш любити того, хто нещасний.
І милість твоя потроху всіх торкнеться,
та не цінуєш ноти почуттів моїх.

Як у воді помалу квітка в'яне,
так я мовчу від погляду очей твоїх.
І я помру, перед тобою благоговіючи,
в океані неба голубім.

УП

Тебе для мене більше не існує
І я не думаю про Тебе по ночам
І голосу в ушах своїх не чую
І образ не ввижається Твій тут і там

І я не був найщасливіший в світі
в ті дві години що з Тобою був
Я так шкодую що купив ту квітку
Що цеї ночі аж до ранку не заснув

Я так жалкую що зігнув коліно
А більше про загублений свій час
Бо цим маленьким зігнутим коліном
Я ніби перший раз в житті на ноги став

Тебе немає я Тебе не знаю
Я не шукатиму й ніколи не знайду
Лиш заведу собі страшного добермана
І іменем твоїм його назву.

УП

А я торкатися її не можу
Лиш тільки бачити і чути образ той
котрий то ніжності то пестощі шепоче
а часом просто в очі вильє бруд.

І пристрасті до неї я тамую
І потяг мій так тихо струменить
її як бачу плакати не хочу
і серце десь аж в стопах тріпотить

Я не боюсь, хоч і кажу що страшно
ні її матері, ні батька, ні сестри
А перед нею долі хочу впасти
і не ходити, а як змій повзти.

Та не торкнусь її допоки не відчую
Що і її душа мою хоч раз почує.

УП

Туга й нудьга мене здолали,
І смуток серце огорта.
Ви мені дістались,
Жалю до вас нема й сліда.

А я тримав це в таємниці,
Ні з ким ділитись не хотів.
Ви нагадали матір вашу,
Комфортно буде з нею вам.

Всі ваші звички дуже хтиві,
Набрид уже вам скромний шат.
Ви точно яблуко від древа,
Замашки і вимовний склад.

Та ображати мене не треба,
І не штовхайте ви мене.
Збирайте тихо свої лахи —
Це дім мій, й ліжко теж моє.

АС