В шикарній зелені все тоне,
В яскравих променях сади,
Красою літо наче дзвоне
Та я фанатка простоти.

В осінніх днях її лиш бачу,
Серед туману і дощу,
Час, не задумуючись, трачу
На ту ідилію просту.

Для оптимістів, бо веселе,
Підходить літо, якось так,
А мені сум дорогу стеле,
Іде зі мною на контакт.

Там, де простіше — там миліше,
Чи угорі, чи на землі,
Навіть тоді, коли пізніше
Злітають в небо журавлі.

Вслухаюсь в шелест поріділий,
Красу вишукую просту,
Де інший колір, поруділий,
Покритий краплями дощу.

21.06.2026.
Ганна Зубко

Вже липи квітнуть, рясно-рясно,
Скрізь вітер пахощі розніс,
Дощу не стало дуже вчасно,
У бджолах весь квітко́вий ліс.

Той цвіт на дереві, ще й влітку,
Повиснув дивом угорі,
Цілує погляд ніжну квітку
І посміхається бджолі.

А тій, смішній такій, мохнатій,
Нектар, пилок лиш на умі,
Гудуть, літають полосаті
Між лип у кожному дворі.

19.06.2026.
Ганна Зубко

В осінній шум спішу пірнути,
У прохолоду його днів,
Щось пригадати, щось забути,
Чимсь запасти́сь для своїх снів.

Знов любуватись кольора́ми
Простої, дивної краси,
Опалим листям і стежками
Із поруділої трави.

Частіше в небо погляда́ти,
Птахів ловити голоси,
Після туману десь збирати
Обвислі крапельки роси.

Той час обожнюю осінній,
Все виставляю напока́з,
І не весня́ний, і не літній,
А лиш сумний осінній час.

17.06.2026.
Ганна Зубко

Дощем пропахло літо вже,
Ще й цвітом липи скоро
Пропахне вітер й понесе
Духм'яність ту угору.

Пропахне небо голубе,
А то й і місяць, зорі,
Бджолиний рій десь загуде
У ніжності квітковій.

Його не сплутати ні з чим,
Той аромат, ті квіти,
Теплом ціловані, дощем
Напоєні, умиті.

15.06.2026.
Ганна Зубко

Караваном калюжі уздовж —
Гроза наслідила,
Й гарний вечір тако́ж —
Свіжість все вкрила.

Цвіте, пахне жасмин ще,
Ніде́ вітру не чути,
Стриж літає, полює все,
Бо червень — не лютий.

Літо йде, до зими
Не так вже й далеко —
Листопа́д восени,
В сумнім небі лелеки.

І ключі журавлів,
Непроглядні тумани,
Між калини кущів
Стиглі ягоди п'яні.

06.06.2026.
Ганна Зубко

Згори чулося тихе „курли",
Журавлів клин єднався із небом,
Сум на захід птахи ті несли́
Над річками, лісами, степом.

Все вслухалось у плач той, журба
Поселялася в кожному болем,
Відлітали птахи від гнізда
В уже звичну далеч за морем.

Проводжали осіннім всі днем,
Й вітерець підтримував крила,
Птахи рівним летіли ключем
І була там незвідана сила.

Тисячі́ кіломе́трів! Жах!
Помах крил на довгі години.
Хвилювання, подив і страх,
Співчуття з боку людини.

05.06.2026.
Ганна Зубко

Хтось з сусідів затіяв ремонт,
Стука дятлом із ранку до ночі,
Тож ходьбу підключаю —
свій спорт,
Заскучали за берегом очі.

Припізнилась, вже літо іде,
Всюди зе́лено, стежка в болоті,
До осики хміль вуса плете,
І мурашки уже у турботі.

Ловлю бажаний щебет з куща,
Уже інший згори доліта́є,
Хоч мелодія ніжна, проста —
Біля дому такої немає.

Простоту бачу в всьому,це факт,
Бо й сама з усьо́го простого,
Загорнулась долоня в кулак —
Упіймала жучка дрібного.

В очереті шершавім рука,
На стебе́льці гладенькому зілля,
У воді майже вся осока,
Верболозу купається гілля.

До трави біжить хвиля, піску,
Поміж пальці стікає, лоскоче,
Вітер крутиться у танку,
Поряд жаба стрекоче.

05.06.2026.
Ганна Зубко

Хтось з сусідів затіяв ремонт,
Стука дятлом із ранку до ночі,
Тож ходьбу підключаю —
свій спорт,
Заскучали за берегом очі.

Припізнилась, вже літо іде,
Всюди зе́лено, стежка в болоті,
До осики хміль вуса плете,
І мурашки уже у турботі.

Ловлю бажаний щебет з куща,
Уже інший згори долітає,
Хоч мелодія інша, проста —
Біля дому такої немає.

Простоту бачу в всьому,це факт,
Бо й сама з усьо́го простого,
Загорнулась долоня в кулак —
Упіймала жучка дрібного.

В очереті шершавім рука,
На стебе́льці гладенькому зілля,
У воді майже вся осока,
Верболозу купається гілля.

До трави біжить хвиля, піску,
Поміж пальці стікає, лоскоче,
Вітер крутиться у танку,
Поряд жаба стрекоче.

05.06.2026.
Ганна Зубко

Весна, що радісно влетіла,
Швиденько справи всі зробила.
Сади розквітли, запахтіли,
Птахи додому прилетіли.

Метала блискави та грози,
Неначе кидала погрози.
Під звуки грому танцювала,
Чечітку вправно вибивала.

Трава росте і цвіт буяє,
На Літо сонячне чекає.
А Вітер, що плясав з Весною,
Втішаючись її красою,

приліг в садку, погладив квіти —
так Літо вирішив зустріти.
Прийшла заграва, спалахнула
і зникла, мов хвостом майнула.

Минула ніч, вже ранок вмився,
Всміхнувся, Літу поклонився.
Воно ж веселе та рум'яне,
Іскрилось сяйвом полум'яним.

Все теплим сонечком зігріто.
Ура! Нарешті! Літо! Літо…

05 червня 2026 р.

Холодний дотик вже відчула,
Не личить літу та пусте,
До його свіжості пірнула,
Де зелень з швидкістю росте.

Похмурі дні, то дощ, то буря,
Не стало сонця вже в вікні,
Та… було́ би стільки то́го горя,
Все ж краще, ніж спекотні дні.

Осіння до снаги погода,
Ні холодів, ні спеки там,
І до душі її природа,
І є увага тим дощам.

Осіннім днем якби́ бродити,
Під сонцем, в хмурості дощу,
Нову мелодію творити,
Або ж піддатися віршу́.

02.06.2026.
Ганна Зубко