ДОДАТИ ВІРШ
АБО
  Воєнні    Лютий вестерн. Продовження

Лютий вестерн. Продовження

Сидить він у камері, каже: «Ну що ж,
Тепер я від буса сховався, авжеж.
Тут стіни надійні, тут ґрати міцні —
Хоч тут не пакують. І то — у ціні».

А бусик той синій, побитий життям,
Поїхав на СТО — до своїх, по деталі.
Водії в шоці, міняють штани:
«Ми ж просто за планом, не ми ж пацани».

Затримали хлопця — «псував майно»,
Яке вже давно, як у поганім кіно.
Він «справу робив», як умів і як міг,
Та не на тих гавкав — не той був поріг.

Бо той, хто краде, — у білій сорочці,
А той, хто стріляє, — у темнім куточку.
Тут правда без пропуску й без печатей —
Хто чисто виглядає, тому і прощають.

Тепер у СІЗО він — майже легенда,
Бо перший відкрив той «пакет аргументів».
Стоїть там черга — не бити, не мстити,
А просто спитати: «Як далі нам жити?»

Він тихо всміхнувся крізь втому і дим:
«Мало патронів —
щоб вивчити всім
ті вищі закони,
де совість — не стаття,
а страх — головний гарант життя».

(Соловей сучасності)

  Воєнні    Лютий вестерн

Лютий вестерн

На околиці міста, де ранок — як змова,
У тумані зійшлися людина й держава.
Він не йшов на ВЛК і не пив каву зранку —
Він вирішив сам обірвати рибалку.

У стрічках заголовки: «Подія. Злочин».
А в кухнях шепочуть: «Може, хтось хоче інакше?»
Він шумом порушив налагоджений план —
І цифра “набору” дала збій по ночах.

Йому шиють провину — не ту і не в формі,
Бо правила є, та не завжди для совісті.
Він кликав до ладу тих, що звикли хапати,
Та відповідь чітка: «Не можна стріляти».
Бо в нас по закону — мовчи і терпи,
Поки тебе пакують учорашні діти.

А якщо ти рішуче берешся за правду —
Ти вже не громадянин, ти — загроза державі.
Він просто хотів, щоб скінчилась рибалка,
Щоб совість хоч в когось прокинулась рано.
Тепер він за ґратами — герой чи злочинець?
Це вирішує не суд.
Це вирішує,
хто ти є,
українець.

(Соловей сучасності)

  Воєнні    Черговий фарс із Нобелем в кармані

Черговий фарс із Нобелем в кармані

Черговий фарс із Нобелем в кармані.
Це Трампа бутафорські номера.
Слова про мир у нього це омана.
Оглянешся – в кармані вже діра!

Трамп- "імператор" дутий взяв у жінки
Її винагороду, гідність де?
Гординя обуяла, марнославство.
Із жадібності Трамп вхопив чуже.

Цю премію дають не за оману,
Обіцянки брехливі: «Я за мир».
Трамп ділом не зумів її узяти,
Пусті слова там не пройшли відбір.

«Чудовий жест взаємної поваги»,-
Мачадо Трампу віддала медаль.
Мов, через силу він сприяє миру.
А той, не довго думаючи, взяв.

Не зміг достойно Трамп її здобути.
Мир через силу – нонсенс, маячня.
Русня за три дні «взяла» Україну
«За тиждень мир»- це Трампова брехня.

  Воєнні    ІНША ВІЙНА

ІНША ВІЙНА

Слова — не гріють.
Звіти — не світять.
Внизу —
інша війна.
Без пострілів.
Але з люттю
морозу.
​Інтенсивність —
це мозолі.
Не рейтинг.
Люди — не цифри.
Вони мерзнуть.
Вони лагодять.
Вони тримають.
24 на 7.
Без права на втому.
​Зброя —
це ключ
у руках майстра.
Фронт —
у кожному домі,
де зникло світло.
​Чесність —
це попередити.
Влада —
це почути.
​Місто стоїть.
Дихає.
Б’ється.
Не завдяки словам.
А всупереч
тиші між нами.
Яка триває
вже чотири роки.

  Воєнні    Прилетіли ластів’ята

Прилетіли ластів’ята

Прилетіли ластів'ята до рідної хати
Та немає їх гніздечка, ніхто не стрічає.
І місцину, де хатинка вже й не впізнати
Щемливо, із тугою ластівка співає.

Прилетіли ластів'ята весну зустрічати,
І всіляке зло від хати, знову відганяти.
Прилетіли ластів'ята, мир несли на крилах,
Чужі люде їх зустріли, кров стигає в жилах.

Прилетіли ластів'ята до рідної хати
І збудують там гніздечко, знов будуть витати.
Прилетіли ластів'ята весну зустрічати
І всіляке зло від хати знову відганяти.

16.01.2026, Івушка Моргентал (Благовіщенська)

  Воєнні    Ті, хто тримають

Ті, хто тримають

Народ не сидить.
Він тримає.
Земля під ногами
не вибирає ваги.
Вона звикає.

Тиша тут не рішення —
це спосіб вижити.
Мовчання довше за наказ.

Він не носить ролей.
Він носить дні.
На плечах.
У кишенях.
У погляді.

Кров не рахується.
Її просто стає менше.
І ніхто не питає —
коли саме.

Любов лишається вдома.
Велич — не передається.
Є тільки турбота
про завтра,
яке не гарантоване.

Народ — не щит.
Він — поверхня,
по якій проходять.

Вогонь проходить першим.
Імен не лишає.

Нитки не видно ніколи.
Видно лише руки,
які падають.

Межі приходять самі.
Їх не кличуть.
Їх терплять.

Нива пам’ятає.
Арена — ні.
Іржа теж знає час.
Вона починається зсередини.
Там, де ще тримають.

  Воєнні    ПІДОЗРІЛА ТИША

ПІДОЗРІЛА ТИША

Трон стоїть на попелі.
Біль уже не рахується —
він став матеріалом.

​Мир тут небезпечний.
Тиша — підозріла.
Вона схожа на кінець.

​Той, хто сидить високо,
не творить ролі —
він її носить.
Страх зачинено
у металевому жесті.

​Гармати мовчать —
і це лякає більше,
ніж їхній гуркіт.
Бо рух виправдовує все.
Спокій — нічого.

​Золото тут не блищить.
Його зважують інакше.
Кров не має курсу,
але приймається всюди.

​Любов — не його.
Велич — теж.
Є лише обмін:
життя
на ще один день.

​Народ використовується
як поверхня.
Як щит.
Як слово в промові.

​Вогонь не питає згоди.
Він завжди зайнятий.

​Нитки видно лише зблизька.
Здалеку — танець.
Здалеку — порядок.

​Межі зсуваються самі.
Нива не скаржиться.
Арена не пам’ятає.

​Іржа не поспішає.
Вона не воює.
Вона чекає,
поки все зупиниться.

  Воєнні    Трон з попелу

Трон з попелу

На троні, зведенім із попелу й болю,
Де мир — це загроза, а тиша — це вирок,
Він грає чужу, нав’язану ролю,
Ховаючи страх за залізний замок.

Він знає: кінець починається з тиші,
Коли замовкає гарматний метал.
Тому він живе у безмежному лишнім —
Бо спокій для влади страшніший за шквал.

У палацах, де золото важать на крові,
Де душі — дрібна і зручна валюта,
Він платить за велич не власною волею —
Життями мільйонів, без імен, без суду.

Народ — наче щит, наче зручний товар,
Розмінний у торгах за гучні обіцянки.
Він кинув його у ненаситний пожар,
Собі залишивши «золоті» забаганки.

Мотузки натягнуті з темних куліс,
І лялька танцює під музику світу.
Він знає багато, та мовчить цей ліс,
Допоки він сіє холодну отруту.

Йому байдуже, де проляжуть межі —
Ця нива зболіла не дім, а арена.
Бо влада його — іржа на залізі,
Що живиться тим, що горить на сцені.

  Воєнні    Трон з попелу

Трон з попелу

На троні, зведенім із попелу й болю,
Де мир — це загроза, а тиша — це вирок,
Він грає чужу, нав’язану ролю,
Ховаючи страх за залізний замок.

Він знає: кінець починається з тиші,
Коли замовкає гарматний метал.
Тому він живе у безмежному лишнім —
Бо спокій для влади страшніший за шквал.

У палацах, де золото важать на крові,
Де душі — дрібна і зручна валюта,
Він платить за велич не власною волею —
Життями мільйонів, без імен, без суду.

Народ — наче щит, наче зручний товар,
Розмінний у торгах за гучні обіцянки.
Він кинув його у ненаситний пожар,
Собі залишивши «золоті» забаганки.

Мотузки натягнуті з темних куліс,
І лялька танцює під музику світу.
Він знає багато, та мовчить цей ліс,
Допоки він сіє холодну отруту.

Йому байдуже, де проляжуть межі —
Ця нива зболіла не дім, а арена.
Бо влада його — іржа на залізі,
Що живиться тим, що горить на сцені.

  Воєнні    МОВЧАННЯ

МОВЧАННЯ

Мовчання. Вшануємо пам'ять загиблих,
Полеглих у битвах за рідну країну.
Не бачити їм серцю близьких та рідних
Не чути веселих пісень України.

Мовчання. Скрізь тиша, а мозок волає:
Юнак з фото дивиться, зовсім дитина.
Навколо життя, а його вже немає.
Посивіла мати, утративши сина.

Мовчання. Десь поряд зозуля кукує
Течуть по щокам сльози горя розпуки,
Зозуля невпинно кує і рахує
Веде лік рокам не життя а РОЗЛУКИ.
Січень 2026 р.

[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]
[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]