Ніч. Сніг кружляє легко, тихо.
Іскриться в сяйві ліхтаря.
Не віщує нічого лиха,
Співають струни скрипаля.

Адажіо Ремо Джазотто,
Що Альбіоні відтворив,
Лунає в зимну ніч в повітрі.
Працює серце на розрив.

В будинку тепло. У каміні
Потріскують дрова у такт.
Тривожить душу Паганіні,
А зовні мчить вночі літак.

З якого град ракет касетних
На мирне місто полетить
Соната номер шість лунає,
Співає скрипка, місто спить.
Січень 2026 р.

Війну проклинає згорьована мати.
Кляне-проклинає убивцю та ката,
Що змусив синочка піти у солдати,
Щоб з рідного дому агресора гнати.

Рахує хвилини щодня до зв'язку,
Не помічає вона сивину,
Що білою сіллю голівоньку вкрила,
Тривога й туга униз плечі схила.

Молитви шле Богу знедолена мати
З проханням синочка від куль захищати
Ночами тривога безсоння годує,
Хвилюється мати, не спить та горює.

На згадку приходять дитячі роки,
Як м'ячик ганяли малі хлопчаки.
А зараз грудьми захищають країну
Домівку, минуле, свою Батьківщину.

Помилуй їх Боже, дай силу й відвагу.
Від куль борони, надихай на звитягу.
Слізьми вмиті линуть молитви до Бога
Їм шлях прокладає кривава дорога.

Живими з жорстоких боїв повертай.
І сил Перемогу здобути нам дай.
Наблизь, Боже праведний, Мир в Україну,
Дай сил гнати ворога геть без упину.

Подалі з країни, аж за небокрай,
А воїнів наших від куль захищай.
Верни дітям батька, а матері – сина.
Наблизь, Боже праведний, Мир в Україну.
Січень 2026 р.

Спить солдат,
поволі догоряє свічка,
лиш тремтять метеликами вії.
Золота коса
і жовто-синя стрічка…
А надворі вітер снігом віє!

Все пройшла –
і заборону військкомату,
всупереч сльозам в очах родини.
Як змогла
вона у руки зброю взяти
дівчина, недавно ще дитина!

Спить дівча,
вогкий бушлат і чорні берці,
камуфляж в зелених візерунках.
Зазвичай
їй біле плаття би до серця,
мешти на високих закаблуках.

Що вона
юнацьким серцем відчувала,
як в заграві бойового пекла
на плечах
посеред вогняного шквалу
рятувала хлопця з небезпеки?

Не з добра
надворі злий донецький вітер
дівчині співає про Поділля,
про той край
жаданий, мирний, добрий, світлий,
про садочок з вишнями на гіллях.

По війні
іде дівчина крок за кроком,
затаївши страх, забувши втому.
Хай у сні
примариться їй мирний спокій
в маминих долонях біля дому.

Біль і гнів
переплавляючи у силу,
піднялась вона над божевіллям.
…На війні
поки що спить дівчина мила,
дівчинка з далекого Поділля.

Два злодія зустрілися і ділять Україну
Один, вбиваючи людей, другий фейковим миром,
Бідою скористатися, обдерти, обібрати.
В країни, що в війні згорає останнє відібрати.
Один кривавим джерелом країну заливає,
Пекельним полум`ям міста щоночі поливає.
Другий же придивляється, де б рученьки погріти,
З нагоди скористатися. Та правди ніде діти :
Обіцяне – пустопорожній потік із слів брехливих.
Цей "миротворець" – липовий, він мир несе фальшивий.

Він ішов неквапною ходою
і наплічник, наче автомат,
втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат.

Він ішов — чужий для цього світу,
що живе без воєн і звитяг.
Переживши на війні два літа,
він постарів на ціле життя!

Бабці, діти граються на ґанку,
сміх веселий, музика здаля…
Оглядалися дівчата в парку
на його потертий камуфляж.

Він неначе ніс тягар провини,
що не зміг відвести смерть чиюсь,
не зберіг він свого побратима,
що накрив гранату у бою…

Він ішов здоровий, слава Богу,
лиш рубці лишилися від ран.
Як зумів, наблизив перемогу
двадцятидвохрічний ветеран!

За Новий Переможний рік!
За Перемогу України!
За те щоб Мир настав вовік
На всій землі у всіх країнах!

Щоб повернулися назад,
у рідний дім, на Батьківщину.
Кого заставила війна
Покинути рідну країну.

Щоб з диму вогняних зірок,
Які війна нам надсилає,
Її пекельних сторінок
Де все живе в вогні палає,

Живими доньки та сини
З полів воєнних повернулись.
В салюти переможні щоб,
Вогні смертельні обернулись.

За Переможний рік Новий !
За відбудовану країну !
За непорушний Мир, святий !
За перемогу України!!!

НІКОЛИ НЕ ПРИЙДЕ ЗВІДТІЛЬ

Пробач мене, мамо, пробач мене, рідная нене,
Додому, рідненька, я більше уже не верну́,
Тепер на могилу ти будеш ходити до мене,
Неначе до шлюбу, вдягнула мене у труну́.

Не плач же, матусю, не плач, моя рідная пташко,
Свічу загасили мені воріженьки в бою́,
Я вірю, рідненька, тобі, як ніко́ли, є важко…
Тепер я наза́вжди осе́люсь в Небеснім строю́.

Сльозами, рідненька, мене до життя не вернути,
Сльозами нічо́го, не зможеш, матусю, зміни́ть,
Сном вічним заставив мене воріженько заснути,
Мені ж бо хотілось… хотілось, матусенько, жить.

Вже свічка загасла й ніхто запалити не зможе,
Ніхто не пове́рне мене до земного життя,
Тепер в потойбіччі наза́вжди моє́ вічне ложе,
Й не буде ніко́ли в домівку уже вороття.

У тебе зостались всі мо́ї, рідненька, світлини,
На згадку про мене – дерева, що я посадив,
Не думав, матусю, що рано так світ цей покину,
Та ворог в бою́ на світанку мене, мамцю, вбив.

Не плач, люба мамо, не плач же, рідненька, благаю,
Нічи́м вже не зможеш мене до життя поверну́ть,
Лежу́ в домовині і се́рденько тво́є я кра́ю,
Мене не побачиш і голос не зможеш почуть.

До тебе прилину, прилину вві сні на світанні,
Неначе твій Ангел, я зможу тебе обійнять,
Ти вчора почула слова́ мої́, ненько, останні,
Вже більше нічо́го тобі я не зможу сказать.

Пробач мене, мамо, й за душу мою́ ти молися,
Пробач мене, рідна, за слово образливе й біль,
Сльозами не мийся, лиш в небо щоразу дивися,
Бо я вже до тебе ніко́ли не при́йду звідтіль.

21.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ДВАДЦЯТЬ ВІСІМ ЗАБРАНИХ ЖИТТІВ

(Світлій пам’яті полеглих 128-ї бригади)

В нас знову біль, страшні болючі втрати,
Вражи́на клята й забрані життя,
Не можемо такого ми прощати,
Ніко́ли це не пі́де в забуття.

Сто двадцять вісім… Горе, біль і сльо́зи,
І знов десятки забраних життів,
Війни́ вирують в нас страшенні гро́зи,
Й героїв не пове́рнем з тих світів.

Ракета вража влучила в героїв,
І не на полі бою це було́,
Біди́ потвора знову нам накоїв,
Несе щомиті смерті нам і зло.

Вони не знали, що загасне свічка
Й полинуть ду́ші в засвіти з землі́.
У рідних чорна хустка й чорна стрічка,
Яку нам в’яжуть кляті москалі.

Їх двадцять вісім полягло сьогодні,
Їх майже тридцять красенів-орлів.
Немає кра́ю чорній цій безодні,
І вже без ліку чорних наших днів.

Пішли з життя вони цієї днини,
А йшли з домівки неньку боронить.
Велика втрата знов для України,
Ятри́ться рана, яка так болить.

05.11.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 997950

ХАЙ БУДЕ ДЕНЬ БЛАГОСЛОВЕННИМ

Хай буде день благословенним,
Хай сонце променем торка,
Хай кожен гріх буде́ проще́нним
Й торкає Божая рука.

Хай буде день на славу Божу,
Щоб він у спо́кої минув,
За це в молитві ру́ки зво́джу,
Аби Всевишній нас почув.

Хай буде день у тиші, Боже,
Щоб нас не нищила орда,
Нічо́го ворог хай не зможе,
Аби не йшла до нас біда.

Хай буде день під чистим небом,
Лиха́ година хай мине.
Всевишній, мо́лю це у тебе,
Наза́вжди вбивця хай засне.

Хай буде день, який вдарує
Нам спокій в душах і житті,
Гроза війни́ хай не вирує
В свої́м кровавім вишитті.

Хай буде день без сліз і горя,
Без болю, крові і тривог,
Щаслива хай всміхнеться доля,
Й страшних не знать пересторог.

15.11.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 998623

ДЯКУЮ І МОЛЮ

Я дякую, Боже, за нічку прожиту,
Що цілі ворожі до нас не пустив,
Не радий ніхто з нас ординців візиту,
Надіюсь, що наші гріхи ти простив.

Я дякую, Боже, що бачу я небо,
Що ранок зустріла в домівці я знов,
Я руки в молитві складаю до тебе,
Щоб ми, українці, не знали оков.

Я дякую, Боже, що жити я можу,
І хліб споживати насущний щодня,
Прости мене, Боже, за те, що тривожу,
Бо нас убиває проклята руsня.

Я дякую, Боже, що воду п'ю чисту,
Хоч часто я чую тривоги сигнал,
Про захист благаю щоразу й Пречисту,
Бо зброї у ворога є арсенал.

Я дякую, Боже, за кожну хвилину,
Яка Перемозі торує все шлях,
Врятуй нас, Всевишній, врятуй Україну,
Не міни, а й хліб хай росте на полях.

Я дякую, Боже, і прощення молю,
Бо Миру ми хочем, не хочем війни,
Даруй нам, Всевишній, щасливую долю,
Позбав нас наза́вжди від вбивць-сатани.

01.11.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 997510