НЕЗАЛЕЖНА, ВІЛЬНА І СОБОРНА

Незалежна, вільна і соборна,
Нездоланна, сильна і міцна,
Хоч страждальна, але – непоборна,
Бо ж її стирає сатана.

Незалежність – у міцнім корінні,
Вільний дух – у кожному із нас,
Цей наш код у кожнім поколінні,
Й ПЕРЕМОГУ наближає час.

УКРАЇНА – світова перлина,
Ця коштовність мила всім серцям,
І звучить в ній мова солов’їна.
УКРАЇНА – це Господній храм.

Тридцять другі наші роковини,
Та палає ненька у вогні,
Кров стікає, мов з ягі́д калини,
Й тілопади сіються рясні.

Суверенна ненька-Україна,
Та шматують лю́бу вже роки́,
Її палять, та вона – нетлінна,
Не зага́сять рідної свічки́.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ за́вжди буде з нами,
СУВЕРЕННІСТЬ вплетено в вінець,
А НЕЗЛАМНІСТЬ пишем іменами
І любов’ю кожного з сердець.

24.08.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 992106

НА ПРЮ ЗА СУВЕРЕННІСТЬ

(Відповідь на коментар Марії Стримбіцької на до вірша «НЕЗАЛЕЖНА, ВІЛЬНА І СОБОРНА»)

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ знищити бажають
Й спопелити ненечку усю,
Ще й теракти вбивців дошкуляють,
Біль у серці я за це несу.

Їм СОБОРНІСТЬ теж не до вподоби,
Наша воля і незламний дух,
Знищення ми бачим їхні спроби,
Залп війни́ і досі в нас не вщух.

СУВЕРЕННІСТЬ їх веде до сказу,
Наша МОВА, наче гострий меч,
СТЯГ шматують вбивці по наказу…
В них нутро – безодня гноєтеч.

Цих потвор усе у нас лякає,
І як бачать ГЕРБ наш золотий –
Їх самих жадоба пожирає,
Їх дратує дух наш вольовий.

А за вірність неньці-Україні
Знищити готові все до тла.
МОВІ все звучати солов’їній,
З нашого не пить їм джерела́!

Ми на прю пішли за СУВЕРЕННІСТЬ,
За ВКРАЇНУ пла́тимо життям.
Їхні мрії – їхня нездійсне́нність,
Бу́ли, є й лишаються сміттям.

28.08.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 992424

ВЕСНЯНІЙМО

Весняніймо, дівчата, щоднини,
У душі́ хай буяє весна,
Будьмо квітом для неньки-Вкраїни,
Хай закінчиться клята війна.

Весняніймо, дівчата, щомиті,
Нехай осінь прийде після ста,
І любов’ю ми будьмо сповиті,
Про прекрасне хай мовлять вуста.

Весняніймо, дівчата усюди,
Нам пасує усім весняніть,
ПЕРЕМОГУ Вкраїна здобуде,
Вона вирветься з пекла, з жахіть.

Весняніймо, дівчата, і квітнім,
І палітру краси оберім,
Ми й Вкраїна – найкращі у світі,
То ж любов’ю її огорнім.

Весняніймо, дівчата, хутчіше,
Відганяймо буянням орду,
То й прийде́ ПЕРЕМОГА скоріше.
Маймо віру у цьо́му тверду.

Весняніймо, дівчата і сяймо,
Потопаймо в буянні весни,
Наче квіти, усі розквітаймо,
Хай покине нас віха війни.

08.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 976355

ВОГНИК ВІРИ НЕ ЗГАСА

Що знову хоче та орда?
Невже свої́х земель їй мало?
Чому́ на нас її хода?
За що нас горе це спіткало?

За що це сунеться на нас?
Ніхто ж у нас їх не чекає!
Це – як трощи́ть іконостас…
Які думки́ цей збрід плекає?

Неначе кістка, ця земля,
Впопе́рек горла зброду стала,
На край наш плани звідтіля,
Аж ди́ба ця мерзота встала.

Молитва кожна має міць,
І їх в вінець Госпо́дь сплітає,
Та рветься погань силоміць,
Й про це вже явно сповіщає.

Вже шматувати хоче все,
Святую землю спопелити,
І намір цей орда несе,
Так рветься в край святий ступити.

Її не спа́лить у вогні,
Не знищить землю цю святую,
Не дасть Госпо́дь нас сатані
Й Вкраїну нашу молодую.

Щодень напруга ця зроста,
Надія, що Всевишній вчує,
Не знищить нас тая орда,
Госпо́дь Вкраїну нам врятує.

Та ворог хоче воювать,
Йому Вкраїни ще бракує,
Готовий вже він наступать.
Почвара щось собі мудрує.

Той лютий ворог має план –
Йому потрібна Україна,
Все знищить хоче цей тиран ,
Та Україна є нетлінна.

Чому́ біда спіткала нас?
Чом нас нена́видить мерзота?
Та вогник віри в нас не згас,
Не вмре Вкраїна наша зло́та!

18.02.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ЮРКОВІ ГОРОДЕЦЬКОМУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Цей син України відважний і сильний,
У нього тече українськая кров,
Любов до Вкраїни – бальзам той живильний,
Який його кличе на фронт знов і знов.

За рідную землю роки вже на фронті,
У цьому хлопчині живе патріот.
Врагів щоб не бачить на всім горизонті,
Щоб більш не топтав нашу землю той зброд.

Це – справжній герой і прекрасна людина,
У нього й на фронті співає душа,
А вдома чекає на нього родина…
На мить приїжджає й на фронт вируша.

А пісня його все летить в піднебесся,
Злітає вона, мов пташина з гнізда.
На кожному кроці ще й міна там рветься,
Та пісня між мін із грудей виліта.

Юрко для усіх побратимів співає,
Не скиглить, не стогне від страху війни,
Він рідную землю роки захищає,
Він бачить з війною і піснею сни.

Велику подяку складаю герою,
Доземний Юркові від всіх нас уклін.
Всевишній хай руку трима над тобою,
З такими, як ти, встане ненька з колін.

Нехай під покровом тримає Пречиста,
З усіх молитов ми сплетемо вінець,
Хай пісня злітає у вись пломениста,
Щоб скоро співав ти: «ВІЙНІ ВЖЕ КІНЕЦЬ!»

14.12.2021р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021

ЗАХИСНИКИ В ЗЕМЛИЦІ

(Відповідь на коментр Стефанії Терпеливець до вірша «СЕРЕД СТЕПУ ЗНОВ МОГИЛА»)

Серед степу знов могила,
Тужно ворон кряче,
Вража куля хлопця вбила,
Мама гірко плаче.

У могилі син Вкраїни,
Що поліг у бо́ю,
Залиша війна руїни…
Взя́ли в ру́ки зброю.

Ліг у землю, наче сокіл,
Хоч мав жити й жити.
Вже роки́ у нас неспокій.
Що ж із цим робити?

Впав, неначе лист осінній,
У землю сирую,
Мо́лить мати в голосінні
Молитву святую.

Серед степу знов могила,
Захисник в землиці,
Й це життя війна згубила…
Вогні-блискавиці.

Війна сіє ті могили
Вже роки́ щоднини,
Світ герої залишили,
Лягли в домовини.

Серед степу знов могила.
Скільки ще їх буде?
Землю кров давно скропила,
Гинуть наші люди.

11.12.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021

ПРИЙШОВ В РОЗБИТУ ХАТУ МИКОЛАЙ

Прийшов в розбиту хату Миколай,
Де згарища лишилися й руїни,
Колись тут був садок, неначе рай,
І линула із хати солов’їна.

Він знав, що вже нікого там нема,
Хоч за́вжди бу́ло гамірно у хаті,
Тепер – руїни, згарища й пітьма́…
Усіх тут вбили нелюди прокля́ті.

Убили і дорослих і малих,
Все знищили потвори, зруйнували.
Наві́ки голос кожного тут стих…
Святого за́вжди в хаті цій чекали.

Поглянув на руїни Миколай,
І болем серце в нього узяло́ся…
Сюди він йшов, долавши гори й плай…
Дарунки залиши́ть не довелося.

Зірвався вітер, наче хтось озвавсь,
Немов душа кричала із руїни,
У темряві лиш попіл розіславсь
І тінь стоїть, як пам’ять, без провини.

Ті тіні встали з попелу й руїн,
Відлуння звуку в серці їх озвалось,
Була́ це мама, до́нька, батько, син…
Тепер душа від кожного зосталась.

Святий схилився низько до землі́,
Плити торкнувся, що була порогом,
І сльо́зи покотилися гіркі –
Він чув, як плаче тиша під облогом.

Нема більш сміху, не лунає спів,
Лиш чорний попіл, крик і тінь розплати…
У серці Миколая біль засів,
Та не зумів ніко́му це сказати.

Він на коліна став серед руїн,
Молився за невинно всіх убитих,
А в небі загорівся тихий чин –
Святий вогонь для душ, землею вкритих.

І тихо прошептав Святий слова́,
Щоб ду́ші всі знайшли своє́ спасіння,
Хай вічна пам’ять їхня ожива,
Як світло серед темряви й падіння.

05.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052764

РАНОК ПІСЛЯ НОЧІ

Була́ тривога, сльо́зи, біль,
Не знала я чи зможу встати,
В думках, неначе заметіль,
Не стала Бога проклинати.

І тиша в серці, наче ніч,
Вкраїна-ненька вся у ранах,
Торкавсь, напевно, Ангел пліч,
Аби не втілив ворог плани.

Війна гірка, як хліб без рук,
Щоразу сльо́зи землю ро́шать,
Ми при житті зазнали мук,
Нас вороги щораз тривожать.

Минула ніч, як тінь, гірка,
В очах – і розпач, і – тривога,
Та в серці – кри́ла, мов ріка,
Що прагне вийти до порога.

Я йду крізь темряву і страх,
Хоч все розбито на уламки,
У вірі сила – не в книжках,
В молитві, яка го́їть ранки.

Я чую голос тих, хто впав,
Він кличе жити, не здаватись,
Бо їхня жертва – то причал,
Де ми вчимося підніматись.

І крок за кроком йду вперед,
Хоч тінь війни мене тримає,
Та в серці з вогнища намет,
Що навіть ніч не подолає.

І серед вибухів і зла
Я вірю – сонце знов засяє,
Бо кожна ніч колись пройшла,
І ранок душу обіймає.

02.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052582

РАНОК ПІСЛЯ НОЧІ

Була́ тривога, сльо́зи, біль,
Не знала я чи зможу встати,
В думках, неначе заметіль,
Не стала Бога проклинати.

І тиша в серці, наче ніч,
Вкраїна-ненька вся у ранах,
Торкавсь, напевно, Ангел пліч,
Аби не втілив ворог плани.

Війна гірка, як хліб без рук,
Щоразу сльо́зи землю ро́шать,
Ми при житті зазнали мук,
Нас вороги щораз тривожать.

Минула ніч, як тінь, гірка,
В очах – і розпач, і – тривога,
Та в серці – кри́ла, мов ріка,
Що прагне вийти до порога.

Я йду крізь темряву і страх,
Хоч все розбито на уламки,
У вірі сила – не в книжках,
В молитві, яка го́їть ранки.

Я чую голос тих, хто впав,
Він кличе жити, не здаватись,
Бо їхня жертва – то причал,
Де ми вчимося підніматись.

І крок за кроком йду вперед,
Хоч тінь війни мене тримає,
Та в серці з вогнища намет,
Що навіть ніч не подолає.

І серед вибухів і зла
Я вірю – сонце знов засяє,
Бо кожна ніч колись пройшла,
І ранок душу обіймає.

02.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052582

Спинився крок… І затихла дорога,
Хоч серце йшло уперед до кінця.
Тримав наш край на плечах, як підмога,
І жив для доньки, для дому, для серця.

Ростив добро — і руками, і словом,
Стояв, як мур, без вигадки й прикрас.
На всі руки плотник, зварник, і знову
Боєць, що в бій ішов за кожного з нас.

Він не загинув від вибухів чи сталі —
Його забрав раптовий тихий час.
Та втрата ця болить не менш у залі,
Бо світлий був… І світлий залишивсь для нас.

І хай сьогодні громада схилить чоло,
Хай вулиці з’єднає живий коридор —
То не прощання — то наше «дякую».
Герої йдуть у засвіти без гордих слів і образ.

Спочинь, Євгене. В пам’яті — нескорений.
В серцях — людина, що світ несла в собі.
Вічна честь тобі, Захиснику.
Світла дорога у небесні сторожі. 🇺🇦