чи я не та кого ти вірно крізь довгі роки так жадаєш
кого у нездійсненних мріях, в душевних снах вночі вбачаєш
кому дрібні безглузді сварки за щирі очі пробачаєш
із ким наповненість щоднини й життя щасливість всяк рівняєш

чи осягаєш завтра разом так світло й ніжно як учора
чи довга відстань марно схильна до злих майбутнього спотворень
чи я не та про кого дума зрання буденний лад бадьорить
чи не мовчиш про те що слізно сумні поезії говорять

чи вдало граю другу роль в дешевій романтичній драмі
чи гострий жорсткий твій сюжет порушить давню суть моралі
чи скрізь важким шляхом до щастя знов без причин кудись звертали
чи непомітно ми згубили шалену ту «любов безтями»

вид за вікном теплом вражає натхненні очі ладним змістом
його він стрімко набуває в міцних твоїх палких обіймах
сірезне небо офарбує безмовний затишок за містом
увечір усміх твій мрехтивий проб’є похмурість враз промінням

найзліші морозь, сівер, стужа з тобою поряд тануть й гріють
найнеквітучіша місцина крізь призму щастя зеленіє
у дотиках твоїх відчутно все те про що так кожен мріє
там спокій мій, мій дім, притулок для ста причин з тебе п’яніти

сердечний холод в мить раптову любов теплом чуттів розрадить
укаже вектор від згорання до осередку душ відради
зігріє хутко в час тривоги, розправить крила в злидні, в скруті
думки звільнить в жазі плекання в кайдани намертво закуті

по венах суміш кисню пустиш із трепетом розмов відвертих
смакуєш на грубах віддтінки від бризу поцілунків змерзлих
ти кожним атомом відчуєш потужну силу від кохання
поляжуть туги одинацтва під проводом пасій повстання

як довго в душу задивлятись
помітним стане демон скритний
чим глибше в неї копирсатись
гіркот клубок спіткнеш ледь видний

ввімкнеться пісня що по венах
пускав її в життя безвихідь
у памʼять той хайлайт вернеться
застряглий в серці виє в тихість

в момент секундний спогад гримне
перед очима рухне світ
твій звір придушений зірветься
запалить неміч жаром гніт

ти вчора слів на том роману набалакав
проливши сліз, заповнив глиб морів
ще місяць тому вітер в тиші плакав
бо почуття розвіяв всі, хоч не волів

відчуй, як важко чути твої крики
як складно слів сприймати нескінченність
жага твоя до мене – несприйнятна дикість
розбив своїм теплом мою буденність

десь там все йде як мало йти надалі
ми тут без вибору, без шансу, без надії
«кохання – насолода» – так нам колись казали
в моїх очах то згубна руйнівна стихія

мовчання гірко за слова зобразить більше
шепочуть пусті звуки: "кинь вагання"
сон відберуть нічний даремні сподівання
на наш світ з мрій, де зорі яскравіші

в житті вони – прості знайомі знову –
їх душі міцно сплетені по долі
без нього їй нестерпно в цій неволі –
остання в думках тьохкає розмова

їй сил не стане вкотре довіряти
впустити в серце бракувало міці
на жаль, вона осягне в свому віці
"людське кохання годі й уявляти"

зникаєш з миттю кожною все далі
в словах твоїх – надія, в діях – безлад
сама гублюсь в очікувань завалі
коли ж розтане серце твоє змерзле

невже ніяк не здатен ти відчути
як вільним вітром лину я до тебе
не можу погляд твій палкий забути
який вдихнув життя в мене тим серпнем

мені бракує сил поставить крапку –
залиш між нами кому сподівання
заклав в мовчанні плутану загадку
призупинив вогню чуттів згасання

так боляче ніщо не ріже душу
як відповідь пуста словам кохання
буття порожнє жить без тебе мушу
вмирає кволо віра в нас остання

любить не кожне серце стане
твій лід не розтопив мій жар
в шаленім полум'ї згорає
мій лист кохання – в вічність дар

я висвітлю вчорашній смуток
в рядках ліричних сих безмежних
той щирий зимній поцілунок…
від нього палко ми залежні

сьогодні твій наснився образ
тепло обіймів на прощання
і вуст твоїх шовкову м'якість
відчула уві сні востаннє

так хочу вірити, що завтра
що через довгий час порізно
зв'язок душ наших ми не втратим
думками з'єднані наміцно

ти снів, ти мрій, ти сподівань моїх творіння
я бачила тебе крізь гіркі сльози болю
в кінці дороги темної виднілось те світіння
що серце крізь тортур нам виллє кров'ю

душа стражда, весь усміх мій – тромплей
я звикла до тортурів вже роками
лікуй мене, врятуй мою погибель
зніми з петель забиту крем'яхами

я не крокую світлим шляхом до спасіння
волоче силою минуле за собою
як відпущу, побачиш в небі мерехтіння
твоєю зіркою палатиму німою

в твої очі без посмішки важко дивитись
складно слів підібрати мільйон для розмови
маю звичку в думках біля тебе губитись
засинаю вночі, щоб побачитись знову

погляд твій такий теплий, закоханий, ніжний
кожен дотик транслює чуттєвість моменту
навіть в бридкий холодний січневий день сніжний
переграєш в кон фуоко душевне доленте

все те сказане вище – надумане мною
фантазійно змальоване – справді не дійсне
фраза кожна – гіпербола, почуття – алегорія
з твоїм холодом справжнім ніяк не сумісне

мені складно змиритись, тебе відпустити
в моїх снах ти щоночі шепочеш "сумую"
без тремтіння в руках важко се говорити
як з любов'ю своєю до тебе воюю