Обійму тебе, коли звільнюся,
Коли тиша змінить цей гул.
Коли в очі твої подивлюся
Вже не буде смертельних куль.

Я тримаю твій образ в серці,
Як броню від тривог і зла,
Твої очі мені — як сонце,
Бо Ти світло мені принесла.

Обійму тебе — не словами,
А душею, що вижила в вогні.
Ти була моїми крилами,
У найтяжчі й безсилі дні.

Я пройшов крізь ніч і розлуку,
Через втрати, пісок і біль,
Та пам'ятав смак твого поцілунку,
Він в бою незламний щит мій.

Обійму тебе — і сльози ринуть,
Не від болю, а від кохання.
Я живий, Бог не дав загинути.
Все минуло. Ми разом в єднанні.

Обійму тебе, коли звільнюся,
Коли тиша змінить цей гул.
Коли в очі твої подивлюся
Вже не буде смертельних куль.

Я тримаю твій образ в серці,
Як броню від тривог і зла,
Твої очі мені — як сонце,
Бо Ти світло мені принесла.

Обійму тебе — не словами,
А душею, що вижила в вогні.
Ти була моїми крилами,
У найтяжчі й безсилі дні.

Я пройшов крізь ніч і розлуку,
Через втрати, пісок і біль,
Та пам'ятав смак твого поцілунку,
Він в бою незламний щит мій.

Обійму тебе — і сльози ринуть,
Не від болю, а від кохання.
Я живий, Бог не дав загинути.
Все минуло. Ми разом в єднанні.

Очі матері — мов небо,
Чисте, світле, золоте,
Доброти в них більш ніж треба,
І любов що нас веде.

Вони плакали ночами,
Коли син ішов у бій,
І молилися словами,
Щоб вернувсь живим мерщій.

Очі матері — молитва,
Що тримає крізь роки,
У них віра, у них битва,
І любов на всі віки.

Навіть змучені, старенькі,
Сяють щастям у віках —
Бо у серці їх маленькім
Мир для світу — не в словах.

Очі матері — мов небо,
Чисте, світле, золоте,
Доброти в них більш ніж треба,
І любов що нас веде.

Вони плакали ночами,
Коли син ішов у бій,
І молилися словами,
Щоб вернувсь живим мерщій.

Очі матері — молитва,
Що тримає крізь роки,
У них віра, у них битва,
І любов на всі віки.

Навіть змучені, старенькі,
Сяють щастям у віках —
Бо у серці їх маленькім
Мир для світу — не в словах.

Що дав мені ти, крім печалі?
Цей цвіт троянди геть зів'ялий…
Його до рани прикладаю,
а серце все ж без тебе в'яне.

Що дав мені ти, крім печалі?
Слова: "Я теж тебе кохаю".
Вони навік мене зв'язали,
мов на душі кайдани маю.

Що дав мені ти, крім печалі?
Пекучі сльози над листами,
які колись мене втішали,
а зараз дражнять, ятрять рани.

Що залишилося від тебе
на згадку, в пам'яті, в душі?
Печаль. Сльоза. Листи до мене
і в порох стерті пелюстки.
04.09.1995 ©Ірина Вірна

Твоя присутність – наче божевілля.
Себе не бачу. Всюди тільки ти.
Твоя відсутність – як важке похмілля,
І неможливо вже себе знайти.
Ніби жива, а дихати не можу,
Бо у повітрі знов тебе нема.
Давно пішов. Залишив насолоду,
І задихаюсь нею вкотре я.
Вона болить, пече і спопеляє,
Розбавлена обманом і дощем,
Щоб не звикала, бо тебе не стало
Ще вчора. І так ще, і ще, і ще…
І знову вчора стало на порозі.
,,Я тут востаннє",- як собі сказав.
О, дихаю. Живу, але в тривозі:
Не хочу,щоб наступний день настав.
І знову швидкоплинне божевілля,
І знову все з обманом і дощем.
А потім – невблаганне те похмілля-
Себе шукаю. Не знаходжу… Щем…

Я звикаю думати про тебе.
Я звикаю чути голос твій.
Я звикаю і, здається, вже не треба
Ні бажань, ні моїх диких мрій.

Я звикаю лиш тебе чекати,
Я звикаю пам'ятать тебе.
Я звикаю так тебе кохати,
Що сварю сама себе за це.

Я звикаю. І для мене це – страждання.
Я звикаю. І це мука неземна.
Я звикаю до твого незнання
Моїх думок, ніжності й тепла.
1997 р. ©Ірина Вірна

Ти моя перемога

Ти моя мить, не просто сон,
Як промінь світла крізь бетон.
Коли темно навколо й нема дороги,
З’являєшся, наче моя перемога.

У тобі моя сила, мій незламний дух,
Твій голос лікує від зневіри й мук.
І серце б'ється, мов барабан бою,
Коли йдеш по життю, разом зі мною.

Моя ти надія, мої сподівання,
У словах твоїх, я чую кохання.
Коли падаю ти подаєш руку,
І я знову встаю, долаючи муку.

Любов моя ти і мій стяг,
Мій ритм у серці і вільний шлях.
Коли поруч ти, приходить наснага,
Бо в тобі моя сила, моя відвага.

Моє кохання і моя перемога,
У нас на двох одна дорога.
І допоки у грудях вогонь палає —
Я боротимусь, бо ти мене надихаєш.

Твої очі — мій тил

Твої очі — мій тихий причал,
У їх світлі немає тривоги.
Коли світ навкруги замирав —
Ти була мені силою й Богом.

В них спокій, немов уві сні,
Що торкає серце до глибини.
Навіть в бурі, вогні, у війні —
Твої очі ведуть до істини.

Там, де кулі свистять у імлі,
І надія ховається в тінь —
Твої очі — як промінь в мені,
Що веде крізь тяжкість падінь.

Я живу, бо в них бачу життя,
І вертаюсь до тебе з дороги.
Бо твої очі — мій тил, моє я,
Мій захист від кулі й тривоги.

Пішов під вечір погуляти,
І квіточки на фото зняти.
Ходив, бродив. Вже не весна…
Багато їх уже нема..

Одненьку лиш вдалося зняти,
І милій швидко відіслати.
Давно вже це я не робив,
Бо на Донбасі час летів…

По травах й хащах находився,
Згадав ,що нині я не мився.
Звернув у сторону я бані,
Вловивши трави ще духмяні…

Пішов я під пташиний спів,
Не спішно, саме так хотів.
Лиш тільки я прийшов, присів.
Перепочити захотів…

О диво – Квіточку зустрів!
Від щастя мало не зомлів.
Шикарно Вона виглядала,
Що в мене челюсть вж відпала😊.

У мене мову віднімала,
Собою міцно чарувала.
Як завжди ніжно привіталась,
Й приховано щось посміхалвсь.

Їй йти до себе час настав,
А я лиш з сумом споглядав,
Хотілось встати та обняти,
Від себе вже не відпускати…

Лиш поглядом я проводжав,
А почуття в душі тримав…