Твій голос у ніч, як промінь з небес,
Зігріє серце, знімає мій стрес.
Шепоче тихо, мов хвиля на даль,
Веде крізь темряву, крізь біль і печаль.

Здається, весь світ тоді замовка,
Коли ти звучиш — без слів, без дзвінка.
Твій голос — це музика, ніжний акорд,
Що рветься до серця, немов телепорт.

У ньому — любов і гіркий листопад,
У ньому — спокій і вогонь і парад.
Твій голос — як сон, веде крізь вогонь,
І гріє, як тепло твоїх ніжних долонь .

Коли самота накриває мов ніч,
Я шепочу: «Ти є…» — і стає легше вмить.
Але ти далеко, я тебе відпустив —
Твій голос у серці мій світ захистив.

ВЖЕ Я – НЕ Я І ТИ – НЕ ТИ

Вже я – не я і ти – не ти,
Нема між нам вже нічо́го,
Давно вже спалені мости,
Вже й присмаку нема терпкого.

Вже я – не я і ти – не ти,
Не мрій, що можеш щось змінити,
Межу́ зумів ти перейти…
Розбитий глек вже не зліпити.

Вже я – не я і ти – не ти,
І вороття назад немає,
Не треба вже: «Пробач», «Прости»,
Бо мертве вже не оживає.

Вже я – не я і ти – не ти,
Усе давно уже минуло,
Що втрачено – не віднайти,
Не повернути те, що бу́ло.

Вже я – не я і ти – не ти,
Зів’яло все, неначе квіти,
З яких вінок вже не сплести́
Й не варто інші вже садити.

Вже я – не я і ти – не ти,
Давно уже загасли зо́рі,
Давно ми – різних два світи…
Можливо це – пророцтво долі.

Вже я – не я і ти – не ти,
Це – дві дороги, дві – стежини,
В одну уже їм не зійти,
Й ми – не одна, а й дві краплини.

19.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044796

Він дарував їй квіти…
Зимою, весною, літом…
Він любив її посмішку щиру,
Так, що втратив міру…

Міру своїм бажанням,
Які приходили на світаннях.
Вона тішила його собою,
Водночас огортала журбою.

Що не бачить її щоранку,
Лиш у серці Вона од світанку.
Милий образ її у згадці…
Так і летіло життя у посадці..

Минає ніч , летять години,
Прийде за мить початок днини…
Прокинулись вже пташечки,
Розквітнуть з Сонцем квіточки.

Розкриють свої пелюсточки,
Щоб милувати Твої очки.
В подяці вклоняться чолом,
Що Ти зігріла їх теплом.

І я побачу цю красу,
Згадаю посмішку Твою.
Прийде до мене знов прозріння
Від Твого ніжного проміння.🪻🌞😊.

Знов проснувся я під ранок,
Потребую я сніданок.
Їжу я не потребую,
Коли голос твій я чую.

Ніжний твій пташиний спів
Заміняє зграю снів.
Як проснешся то мерщій
Приступай до своїх дій.

Прохання Ти моє почуй
Голосом своїм чаруй☺️

На дворі ранкова тиша,
Чаруючий пташиний спів.

Віє вітер, листячко шумить,
Під під'їздом дивна парочка не спить.
Не дає заснуть адреналін,
Надививсь на них весь магазін😄.

Гопнік мєстний в АТБ,
Сумнівавсь, що відгрібе.
Дівчинка до нього підійшла,
Носа проломила і пішла🦾.

Той малюк залишивсь в магазині,
Получив він знатно там по спині.
А мораль прогулянок така
Знов забули взяти рюкзака…

Де би не пішли ці дивні люди,
То знайдуть пригоди собі всюди.
Неспроста їх доленька звела,
Попереду в них великії діла!

На дворі ранкова тиша,
Чаруючий пташиний спів.

Віє вітер, листячко шумить,
Під під'їздом дивна парочка не спить.
Не дає заснуть адреналін,
Надививсь на них весь магазін😄.

Гопнік мєстний в АТБ,
Сумнівавсь, що відгрібе.
Дівчинка до нього підійшла,
Носа проломила і пішла🦾.

Той малюк залишивсь в магазині,
Получив він знатно там по спині.
А мораль прогулянок така
Знов забули взяти рюкзака…

Де би не пішли ці дивні люди,
То знайдуть пригоди собі всюди.
Неспроста їх доленька звела,
Попереду в них великії діла!

Далеко я від дому Твого,
Нема покою в душі мого…
Хотів би голос твій почути,
Твої обійми я відчути.
Вдихнути запах твій приємний,
Повір він дуже ах.єнний😇.

Розлука знаю ця не вічна

І знову ранок наступає,
Мені Фіалочка засяє.
Даруючи своє тепло
Щоб мені радісно було.
Промінчиками обігрієш,
Цим втішити мене ти вмієш.
А я у відповідь твого клопоту,
Зроблю ранкове Тобі фото☺️

Сонечко, я так сумую,
Даруй скоріш своє тепло.
Змайнула ніч, а голос твій не чую,
Й промінчика із неба не було…

Я розумію, ти втомилась…
Напевно бачиш милі сни.
Сьогодні в ніч мені наснилась,
Прокинешся… мене Ти набери😉

Тепер я бачу, Ти проснулась,
Промінчики дають тепло,
В кохані тапочки ти взулась,
І смутку наче не було☺️😅

Знов наснилась ти мені,
Що я в тумані десь блукаю,
З ліхтариком Тебе шукаю.

Аж раз й мені поталанило,
З'явилось дивнеє світило…
Я думав вибився із сил
Та помилився, знов ожив.

Побіг на зустріч обійняв
І більше вже не відпускав.
Бо знав, якщо і відпустити…
Не зможу я без Тебе жити!