Ти особистий штам мого вірусу,
Від якого я ліки не хочу шукати.
Я не в силах відмовитись жити тобою,
Я не в силах любити і вічно чекати.
Я мрію перехворіти,відкинути лишні страждання,
Та не я одна в світі шукаю ліки від
Клятої болі кохання.
Ти по венах,артеріях і капілярах
Пробрався в найпотаємніші мої куточки.
Я утомлена,замучена тобою
Пишу для тебе ці рядочки.
Лікарів поруч море з своїми вакцинами,ліками,антидотами.
Та вони не ти,навіть повітря поруч з ними гидотне.
Часу марного витрачено купу у пошуках,
запоруку здоров'я свого,я напевне,
вже знаю.
Якщо ти вірус мій і померти судилося,
Будь зі мною, молю і благаю.
Позначка: Біль
Новинки
Штам мого вірусу
Новинки
Num Vero…
Num Vero…
Num vero…
Lucet lumen in Tenebris,
Ei dolorem intueri,
Nemo ad eum tenditur,
Omnes ad lucem trahere oportet,
Sed vi gratus non eris.
Num vero bellum maius est?
Num vero aliena omnibus cariora sunt?
Num vero aliena miseria carior est?
Num vero Tenebrae cariores sunt?
Num vero vita in caligine?
Num vero immutabilitas adeo est interessans?
Num vero animalia instincta adeo interessantia sunt et ea sequi summa possibilitas est?
Ibi trans diras Tenebras Lumen fulget, exspectat quid ei dicant: "Salve, diu non vidimus, oblite Amice!"
Et Ille respondet: "Desideravi te, mi iuvenis Amice."
Ibi trans Perfidiae Velamen Lumen fulget.
Cur igitur, Amice, eam nutris tua Vita?
Expergiscere, Radius Lucis!
Expergiscere, iuvenis Amice!
Apollo
*****
Неужели…
Светит свет во Тьме
Ему больно смотреть
Никто не тянется к нему
Всех нужно тянуть к свету
Но силой мил не будешь
Неужели война важнее
Неужели чужое всем важнее
Неужели чужая беда важнее
Неужели Тьма важнее
Неужели жизнь во мраке
Неужели неизменность настолько интересная
Неужели животные инстинкты настолько ж интересно и идти за ними это весь предел возможного
Там за кромешной Тьмой Сияет Свет ждёт что ему скажут здравствуй давно не виделись забытый Друг
И Он в ответ Я скучал мой юный Друг
Там за Изменой Пеленой Сияет Свет
За чем же Друг питаешь её своей Жизнью
Просыпайся Лучик Света!
Просыпайся Юный Друг!
Аполлонъ
Патріотичні
Ворогам – смерть! Слава героям!
Ворогам – смерть! Слава героям!
Сльози котилися повільно
За душі мертвих і живих.
Очима синіми невільно
На смерть дивилась молодих.
Змахнула зі щоки сльозу,
Зібрала золоте волосся,
Розтріпане, в тугу косу,
Бо серце сильне, не здалося.
Розправила широко плечі,
Тріпоче сукня на вітру
Червоно-чорна, в руках свічі
Трима за брата і сестру.
Тепер не сльози — біль в очах
І співчуття тим вдовам, матерям.
Немає більше сумніву в словах:
Ворогам смерть! Слава героям!
Лірика
Зовні ніби інертна, але в душі урагани
Зовні ніби інертна, але в душі урагани
Зовні ніби інертна,
А в душі урагани…
Наша історія закінчена, стерта,
Та ще кровоточать рани.
Хоч сильно, та рідше стискається серце,
Час тихо й помірно залікує болі.
Життя вже ніяке, без всякого перцю,
Бо більше ти в нім не відігруєш ролі.
Але, все потроху зникають картинки,
Ті спогади, що так засіли у пам’яті…
Від них залишаються тільки відтінки,
Отих почуттів лист зім’ятий.
Приходить момент, коли хочеться драйву,
Емоцій, поривів, натхнення і мрій,
Коли вже ніхто не хвилює, не зайвий,
Життя все пульсує у вихрі подій!
Це свобода! Свобода від тих ланцюгів,
Що тримали, обвивши, на дні океану,
Це звільнення від спогадів німих,
Від болі, утіх і від самообману.
Я зовні ніби інертна,
Але в душі урагани.
Наша історія закінчена, стерта,
Більше не кровоточать рани…
Новинки
Cur sivisti venenum infundi in tuum corpus?
Cur sivisti venenum infundi in tuum corpus?
Surge! Surge! Surge!
Iam taeduit me audire tuas excusationes.
Expergiscere! Expergiscere! Expergiscere!
Cur sivisti venenum infundi in tuum corpus?
Sto coram te in luce, audi meum clamorem.
Responde ad quaestionem:
Cur sivisti venenum infundi in tuum corpus?!
Responde! Responde! Responde!
Cur sivisti venenum infundi in tuum corpus?!
Audi meum clamorem.
Iam taeduit me tuarum excusationum!
Surge! Surge! Surge!
Iam tempus est expergisci!
Sto coram te in luce, audi meum clamorem.
Iam taeduit me tuarum excusationum!
Responde, interrogo te:
Cur sivisti venenum infundi in tuum corpus?!
Apollo
*****
Вставай!Вставай!Вставай!
Мне надоело слыхать твои оправдания
Просыпайся!Просыпайся!Просыпайся!
Зачем позволил лить яд в свое тело!?
Я стою пред тобой в свете услышь мой крик
Ответь на вопрос
Зачем позволил лить яд в свое тело?!
Отвечай!Отвечай!Отвечай!
Зачем позволил лить яд в свое тело?!
Услышь мой крик
Мне надоели твои оправдания!
Вставай! Вставай!Вставай!
Пора уже проснуться!
Стою я свете пред тобой услышь мой крик
Мне надоели твои оправдания!
Отвечай я спрашиваю тебя
Зачем позволил лить яд в свое тело?!
Аполлонъ
Новинки
Невідомий юнак
Невідомий юнак
На могилу приносять квіти,
Невідомого юнака.
То дорослі несуть,то діти.
Була доля його гірка.
У солдати його забрали,
Одягнули важкий бушлак.
Гірко вдома за ним ридали,
Був їх син,а тепер солдат.
Під дощем з куль в боях жорстоких,
Ледви ноги він волочив,
А йому б на рідні пороги,
Скільки ж дьогтю він там із’їв.
Ворог з тилу і ворог прямо,
Ох,запеклий же буде бій.
Йшли уперто вони рядами,
Побратимів запеклих стрій.
Бачив він сіре небо і хмари,
Листя жовте поверх трави,
Побратимів,що очі свої
Закрить самі уже не могли.
Спів винтівки в ухах клекоче,
І лежить на землі солдат,
І ніхто помогти не зможе,
Він убити в бою,чиїсь брат.
На могилу приносять квіти,
Молодого героя війни.
І дорослі несуть і діти,
Честь приходять віддати вони.
Новинки
Невідомий юнак
Невідомий юнак
На могилу приносять квіти,
Невідомого юнака.
То дорослі несуть,то діти.
Була доля його гірка.
У солдати його забрали,
Одягнули важкий бушлак.
Гірко вдома за ним ридали,
Був їх син,а тепер солдат.
Під дощем з куль в боях жорстоких,
Ледви ноги він волочив,
А йому б на рідні пороги,
Скільки ж дьогтю він там із'їв.
Ворог з тилу і ворог прямо,
Ох запеклий же буде бій.
Йшли уперто вони рядами,
Побратимів запеклих стрій.
Бачив він сіре небо і хмари,
Листя жовте поверх трави,
Побратимів,що очі свої
Закриття самі уже не могли.
Спів витівки в ухах клекоче,
І лежить на землі солдат,
І ніхто помогти не зможе,
Він убити в бою,чиїсь брат.
На могилу приносять квіти,
Молодого героя війни.
І дорослі несуть і діти,
Честь приходять віддати вони.
Лірика
Краплина
Краплина
Краплина по склу пробігла,
Залишила брудний слід.
Поблідла чомусь так сильно
Дівчина біля воріт.
Не ту новину чекала,
Коли по стежині йшла.
Не буде,того що чекала
У краї де є весна.
Обколоті каменем ноги,
Обмиє калюжа і дощ.
Біжить по краю дороги
І як тільки сил взялось.
Несуть на щиті героя,
Висока війні ціна.
Він рвався вперед до бою,
Та вкрала його вона.
Рве душу усім новина,
Там батько,там внук,там син.
Чиясь дорога дитина,
Можливо він був один.
Останні хвинили прощання,
Кричи уже не кричи.
І знову хвилина мовчання
Кохання моє,прости.
Голодомор
П’ять колосків…
П’ять колосків…
Вона іде й тамує голод,
Що низько до землі тіло гне.
А душу обіймає холод,
Вона вже не іде — вона пливе.
І найцінніше пригортає —
П’ять колосків, що їх знайшла.
У хустці за пазухою їх ховає,
Щоб нагодувати своє дитя.
Вона ще потерпить, вона зуміє,
А от дитя її помре.
Серце болить, серце мліє,
Та через силу додому йде.
Село завмерло в передсмертній тиші,
Не чути сміху, гомону чи пісні.
Лиш видно жінку, що іде сп’янілою ходою,
І воронів чорних чути крики злісні.
З останніх сил до хати добрела,
Її вже виглядає донечка мала.
Душа щемить у матері від болю,
І подумки кляну лиху цю долю.
Який злий біс отих «червоних» приніс?
Все забрали в них: хліб, зерно, худобу.
Від голоду стогнуть поля, село і ліс.
І прагнуть знищити кати людську подобу!
Вершник Голод пролетів селом,
За ним — сльози, крики і прокляття.
Безсилі люди перед новим злом,
Що димом розстелився від багаття.
Голодомор — це пекло на землі,
Година чорна, влада Сатани.
Горя страшнішого не бачено ні в сні,
Ні в час жорсткої війни.
Село замовкло, потонувши у смертях,
Що дихали у кожній хаті.
Біль і страждання — у кожного в очах,
Слова прокльонів линули злій владі.
Пройдуть роки, та не переболить
Моїй Вкраїні та глибока рана.
І іноді Вона здригається й кричить,
Вкотре проклинаючи Сталіна-тирана.
В жінці тій, що йшла і йшла,
Була то ненька Україна.
Пригортала до серця найдорожче, що знайшла —
П’ять колосків нетлінних…
05.11.2019
Про життя
Вона мовчала
Вона мовчала
Вона мовчала, говорив лиш погляд.
Лиш погляд втомлених,невиспаних очей.
Життя для неї лише сумний спогад,
Немов двобій двух схрещених мечей.
Вона ховала сльози у подушку,
Зжимала тихо пальці у кулак.
Неможна розказать про це подружкам,
Але терпіти вже вона мастак.
Приховуючи біль,сміятись тихо,
Тремтячих рухів заховати суть.
За що дісталось саме їй це лихо?
І сил немає в цьому світі буть.
Утома її крутись і ламає,
Вона не може нікуди втекти.
І завтра її краще не чекає,
І сили вистачає лиш лягти.
