А на вулиці холоду дихання,
Вітру ніжні пориви і краплі дощу.
Ледь помітні сліди на асфальті
І я біль свій теж відпущу.
Парасолю тримаю в руці,
Бо потреби немає ховатись від зливи.
Хай шалену цю біль заховають стихії пориви.
А на вулиці сиро і вогко, як в моїй душі.
І не можу зігрітися каміном й гарячим глінтвейном.
Я б хотіла в обійми, до моря,
Кудись і мерщій.
Але знову дивлюсь за вікном я на зливу.

А світ би й далі воював!
Чужими ж то руками…
Не впився кров'ю досі хтось
Й дитячими сльозами!
А світ кричить, що він почув, що буде помагати!
А що ж отримує народ?
Знов міни та гранати.
Під кулеметними дощами,
Замість квіток у саду,
В занепад канув юний цвіт,
Світові на усладу.
Усім начхати ж бо на нас,
Вони як в зоопарку,
Сидять і дивляться на це,
Даючи в руки палки.
А світ би й далі воював…
А я б хотіла миру!
Щоби ніхто не помирав,
І не лягав в могили!
Щоб діти грались без страху
у злагоді й любові,
а на обличчі посмішка,
А не сліди від крові.

Я третій рік не сплю,як колись спала.
Бездумно забуваючи у сні.
Я третій рік одну мрію плекаю,
Про мир, що хай настане навесні.
Я третій рік молюсь, благаю, каюсь,
Тремчу під звук сирени кожен раз.
І третій рік забути намагаюсь,
Що десь душі чиєїсь вогник згас.
Вже третій рік кричим ми всьому світу,
Нечутно нас, закрили вуха всі.
Та вперто я молюся й сподіваюсь,
Що скоро будуть кращі вже часи.
І час настане мирний і прекрасний,
Наповнивши серця добром своїм.
Та спогад про війну, нажаль, не згасне.
Лиш лишиться уроком нам усім.

Надоело
Мне надоело слышать шепот молитв
Мне надоели человеческая слепота и их постоянное хочу
Не хочу слышать больше болезненный вой зверей юных детей
Хочу согреть их сердца
Надоели вечный треск деревьев от вечных огней
Надоело смотреть как топчут цветы
Постоянная тряска уже набила оскомину
Надоело слышать тупые оправдания и не желание слышать мои слова у родителя моего
Ухожу из дому куда глаза глядят
На встречу чудак на коне
Давай чудак я с тобой едем вместе куда глаза глядят
Туда куда Сердце кличет гони ты коня
Перед нами целый Мир
Кто же высказаться захотел так Сердечно спросите Вы а
Тот кому все надоело и Сердце к Свободе тяготеет
Тот кто песню поет настолько простою что очень красивою ООООМММММ

Тривога в серці,в голові , в думках.
Тріпоче горе в грудях,наче птах.
Замкнулося коле з болю і страждань,
Замкнулось від невчутих всіх гукань.
Кричить народ мордований,стражденний.
Сміється кат ще досі не знищений.
Мовчить весь світ,немов німий із роду.
Їм ці страждання дарять насолоду.
Пролито сліз моря,ні – океани,
Народ кричить,печуть від болю рани.
Молитви линуть в кожен кут планети,
І всі ми ждем омріяну вендету.

Вони бояться розуму людського,
Освічених і юних тих голів,
Що вже не скоять нічого живого.
А кожен з них щось бачив,щось хотів.
Підступний вчинок, постріл за секунди,
І гра не на життя,забіг на смерть.
А світ мовчить,кричать од горя люди.
Чиє дитя під каменем лежить.
І горя море пережите наме,не об'єднало ще людські серця.
Війна для світу лише збіг обставин,
Йому нп треба перемога ця.
Зберуться люди, почесті віддавши,
Десяткам юних,молодих людей.
За що загинув цвіт моєї нації?
Кому так треба сотня ця смертей?